Збірна команда школярів України. Перші кроки (1968-1974). Частина перша

Понад півстоліття пройшло від часу створення першої збірної команди школярів України зі спортивного орієнтування. Завдяки дослідженням Олександра Цепурдея в публікаціях латиських ЗМІ за 1968 рік знайдено згадку про матч збірних команд Республік Балтії (Латвії, Литви та Естонії) і України, що серпні того року проходив у Києві. Як зазначено у тій статті цьому матчу передувала перша для юнацьких команд міжнародна зустріч на території Латвії: з хазяями змагалися збірні Ленінграду, Львова та Закарпатської області. 

Збірна Закарпаття під керівництвом Костянтина Саса на змаганнях в Латвії, 1968 р. Фото з архіву Мирона Фейка.  Згадка про ці змагання у латиській «Учительській газеті» Skolotāju Avīze, Nr.25 (19.06.1968)

о
Значок першого в Україні міжнародного матчу збірних команд школярів Києва, Риги, 
Вільнюса та Таллінна. Проходив у серпні 1968 р у Києві. Автор значка С. Вигран.
1971 року у Москві збірна школярів України брала участь у Кубку ЦК
ВЛКСМ (державна організація, що мала на меті ідеологічну індоктринацію молодого покоління). Тоді виграла команда школярів Латвії,
місце збірної України, яку очолював харків’янин Геннадій Застер, не відомо. На жаль, жодних деталей про виступ української збірної на тих змаганнях не
зберіглося, невідомо хто входив до складу команди, її результати, немає жодної фотографії. Можливо хтось з нинішніх ветеранів знайде якусь інформацію про ті змагання у своїх домашніх архівах?

Зате, завдяки архіву Василя Бортніка, можемо дізнатися про результати "Матчевих зустрічей найсильніших команд школярів срср", які проводилися у 1971-1982 роках на Київщині (організовувала ці змагання Київська міська станція юних туристів). Україну на тих змаганнях презентували гуртківці СЮТур з Києва, Харкова (з 1972) та Дніпра (з 1976). Лише у перших змаганнях були команди Волинської та Луганської областей, а 1973-го поза конкурсом виступала й збірна України.

У липні 1973 року в Українських Карпатах пройшов Перший Всесоюзний туристський зліт-змагання школярів, в якому брали участь команди шкіл-переможців у республіканських першостях. Загальнокомандну перемогу «в рідних стінах» вибороли юні вихованці київських шкіл № 36 і 179. На другому місці – представники Російської Федерації, на третьому – латвійці. У програмі зльоту в передостанній день змагань були й «змагання з орієнтування на місцевості за вибором»; у молодшій групі дистанцію долали парами - т.зв. гонка патрулів. Перемогу в них здобули учні київського тренера Віталія Горобця Аліна Луценко та Ніна Клочок (Петрова), В’ячеслав Пархоменко та Сергій Кісліков  (з книги "40 років по КП" та спомини В.Пархоменка.

В'ячеслав Пархоменко (позаду у центрі) з товаришами по команді, праворуч Сергій Кісліков та Віталій Петров

1973 року у Дніпрі планувалося проведення товариського Матчу збірних команд школярів Балтійських республік та України, але з-за загрози чергової епідемії холери, які в ті часи відбувалися доволі часто, змагання відмінили.

А ось у серпні 1974 року у Литві відбулися справжні Перші всесоюзні змагання серед збірних команд школярів. Для більшості українців це були перші старти поза межами республіки.

Відкриття Матчу 5-ти республік. Праворуч дівчата з команди України, далі - збірні Латвії, Литви, Білорусі та Вірменії. Серед українок у темній формі Тетяна Кириченко, праворуч від неї  Антоніна Бабенко, ліворуч – Світлана Волкова

На відкритті Матчу збірні школярів Вірменії, Білорусі, Литви і Латвії.

Завдяки киянці Тетяні Пархоменко (з родини Яковлєвих) ми можемо побачити фотографії та дізнатися про результати того чемпіонату.

- На тренувальні збори до Литви для підготовки та остаточного відбору до збірної приїхало декілька груп українських спортсменів, - згадує Тетяна Яковлєва, - майже всі зі своїми тренерами. Найбільша група прибула з Києва (тренери Олег Сергійович Матюшков та Олександр Іванович Бакута, спортсмени Сергій Адамович, Боярський, Тетяна Кириченко, Олександр Ткачук, інших вже не пам'ятаю), дещо менші групи з Дніпра (тренер Геннадій Єгорович Кривоногов, Антоніна Бабенко, Валерій Заєрко, Сергій Кириченко, Олександр Копорулін, Алла Мазанка, Володимир Петриченко, Юрій Пятін, Олександр Сергеєв, Наталія Суліменко, Тетяна Яковлєва), Харкова (тренер Геннадій Петрович Застер, спортсмени Світлана Волкова, Надія Зайцева, Володимир Симоненко), Сум (тренер Сергій Воль, спортсмени Надія Герман, Тетяна Коновалова, Ніна Сєвєріна, Сергій Яценко), та по одному спортсмену з Долини (Юстина Гринів, учениця Ростислава Короля), Коростеня (Тетяна Васянович, вихованка ЮріяТуряниці) і Кіровограду (Микола Путіліс, тренер Григорій Терещенко). Відносно Путіліса згадую багаторазово повторений жарт щодо того, що українська команда «прикупила» собі місцевого спортсмена (це щодо співзвучності Миколиного прізвища з типово литовськими).

Команди Вірменії (в білому), Білорусі, Литви, Латвії та України

Впродовж зборів спортсмени здебільшого знаходилися під опікою власних тренерів, що сприяло комфорту і взаєморозумінню, також і загальній дисципліні (адже, враховуючи наставників, нас на зборі було чотири десятки осіб), та, саме головне, - якості підготовки.

Перед стартом естафет Матчу. Тренер Сергій Воль (ліворуч) спілкується з Геннадієм  Кривоноговим, праворуч від Кривоногова сидять Володимир Петриченко (Дніпро), Сергій Яценко (Суми), Боярський (Київ), Юрій Пятін (Дніпро), Сергій Кириченко (Дніпро) та Сергій Адамович (Київ).

Передстартовий аутотренінг. Геннадій Кривоногов, Володимир Петриченко (Дніпро), Боярський (Київ), Володимир Симоненко (Харків), Юрій Пятін (Дніпро), Сергій Кириченко (Дніпро), Сергій Адамович (Київ) та Сергій Яценко (Суми). 

Тренер Олег Сергійович Матюшков з Києва (стоїть спиною) проводить «розбір польотів»: сидять 1 – ?, 2 Володимир Симоненко (Харків), 3 Сергій Кириченко (Дніпро), 4 Олександр Копорулін (Дніпро), 5 Тетяна Коновалова (Суми), 6 Наталія Сулименко (Дніпро), 7 Надія Зайцева (Харків), 8 Ніна Северина (Суми), 9 Володимир Петриченко (Дніпро), 10 … (Київ), 11 Тетяна Кириченко (Київ), 12 … (Харків), 13 (в косинці  Тетяна Яковлєва (Дніпро), 14 – Боярський … (Київ), 15 – Світлана Волкова (Харків), 16 Юрій Пятін (Дніпро), 17 Валерій Заєрко (Дніпро), 18 тренер Геннадій Кривоногов (Дніпро), 19 Антоніна Бабенко (Дніпро), 20 Олександр Сергеєв (Дніпро), 21? , 22 Микола Путіліс (Кропивницький)

Напередодні головних стартів наша команда разом зі збірними Білорусі та Балтійських республік взяла участь у товариському Матчі 5-ти (дивись фото вище). 

Світлана Волкова (Харків) та її тренер Геннадій Застер

Під час естафетних змагань Матчу. На третій етап стартувала сумчанка Надія Герман (номер 305)

На дистанції Тетяна Яковлєва 

Фінішує харків'янка Надія Зайцева

На старті першого дня Матчу Тетяна Яковлєва (номер 81)

На ПВК - пункті власноручного креслення КП. Так звана «картороздатка» першого дня Матчу. В момент старту учасник змагань отримував карту без дистанції і потім, на картороздатці,  перемальовував самотужки дистанцію з  «контрольної» карти на свою. Час витрачений на перенесення дистанції, не вилучався з часу подолання дистанції, тому креслити слід було швидко і точно. Враховуючи мінливу прибалтійську погоду і повсякденну можливість дощу, картороздатку розташували на дошках під дахом стодоли. На фото Сергій Яценко (номер 96) та Антоніна Бабенко (поруч з центральною табличкою)

На старті Сергій  Яценко (номер 96) та Антоніна Бабенко (номер 45)

Стартують Олександр Копорулін (номер 86) та Тетяна Коновалова (35)

о

Вимпел збірної команди школярів України - як подарунок іншим командам - учасницям чемпіонату

Всесоюзний чемпіонат школярів проходив з 24 до 29 серпня 1974 року в лісах навколо Вільнюса. Участь в ньому взяли команди з 14-ти республік, Москви, Ленінграду (так тоді називали Санкт-Петербург) та збірна команда шкіл Міністерства шляхів сполучення СРСР - всього 17 команд.

Значки з емблемою чемпіонату

Результати чемпіонату (з архіву Тетяни Яковлєвої (Пархоменко)

о

24.08.1974 на церемонії відкриття чемпіонату. Прапороносець української збірної Сергій Яценко, поруч Тетяна Яковлєва та Валерій Заєрко.

25 серпня були розіграні кваліфікаційні змагання з орієнтування за вибором. Переможцями у вікових категоріях стали Даує Карвеле з Латвії (Ж-16), росіянка Людмила Кранзєєва (Ж-18) та литовці Вілюс Асколдавічус (Ч-18) і Маріус Пташекас (Ч-16).

Уболівальники на арені Перших всесоюзних змагань школярів в Литві.

о

Тренерський штаб української збірної. Сидять, зліва направо: Геннадій Петрович Застер (Харків), Михайло Петрович Трофімов (директор Дніпропетровської дитячої екскурсійно-туристичної станції), Геннадій Єгорович Кривоногов, спортсменка з Дніпра Алла Мазанка (яка відбиралася до збірної по групі Ж16) та Сергій Вільямович Воль

До десятки сильніших увійшли українці Світлана Волкова (Ж-18; у кваліфікації 5 місце, у фіналі – 27), Лариса Євневич (Ж-16; 6 – 24), Володимир Симоненко (Ч-16; 6 – 24), Олександр Ткачук (Ч-16; 7 – 17) і Микола Путіліс (Ч-18; 7 – 27). За результатами цього дня було визначено групу А, до якої увійшли 9 найсильніших збірних: Латвії, Литви, Естонії, України, Молдови, Казахстану, Москви, Ленінграду та Росії. Всі інші збірні потрапили до групи Б, в якій спортсмени змагалися на технічно легших дистанціях.

Микола Путіліс і його тренер Григорій Терещенко (Кіровоград-Кропивницький)

о

Тетяна Васянович (зараз Божко) після фінішу

о

По закінченні першого дня чемпіонату Олександр Сергеєв, Тетяна Васянович та Тетяна Яковлєва

27 серпня проведено фінальні змагання у класичному виді орієнтування – заданому напрямку. Першими чемпіонами СРСР серед школярів стали представниці литовської збірної Віолета Богданоскайте (Ж-16) і Дануте Кельмеліте (Ж-18), Егілс Бінде з Латвії (Ч-18) та Константін Брєус з команди Ленінграду ( Ч-16). З поміж українців до чільної десятки увійшли лише дівчата: Тетяна Васянович (Ж-16, 31 – 6), Тетяна Яковлєва (Ж-16; 20 – 7), Тетяна Коновалова (Ж-18; 59 – 7), Юстина Гринів (Ж-18; 14 – 8), Антоніна Бабенко (Ж-18; 17 – 9) і Надія Зайцева (Ж-16, 30 – 10). Всі вони, а також Світлана Волкова, Лариса Євневич, Наталія Суліменко (Ж-18, 45 – 14) та Ніна Сєвєріна (Ж-16, 40 – дискв.) отримали дипломи за 3 місце у командній першості серед дівчат. 

Перша відзнака українських школярів-орієнтувальників на офіційних змаганнях міжнародного рівня

о

о

Наші вболівальники: ті з спортсменів, хто не пройшов до команди палко вболювали за збірну. На фото – група киян з власноруч зробленим прапором – біло-червоним (як КП) з червоно-білими нашитими літерами:  «УКРАЇНА, вперед!»

Зате хлопці реабілітували себе в естафеті. Українці стали віце-чемпіонами у Ч-16, пропустивши поперед себе лише хазяїв – литовців (Ю. Пташекас, Р. Панчоніс, В. Данілєвічус, М. Пташекас). У напруженій боротьбі наша команда, за яку бігли Олександр Копорулін (16-27), Олександр Ткачук, Володимир Симоненко і Сергій Яценко (36-14), зайняла друге місце, на 16 секунд випередивши збірну Ленінграду, що фінішувала третьою. В інших категоріях естафети виграли команди Латвії (Ж18 та Ч-18, українці тут були відповідно четвертими та шостими) і Литви (Ж-16, українки – шості). Окрім вищезгаданих спортсменів у складі збірної України виступали у старшій групі Юрій Пятін (19 – 26), Олександр Сергєєв (20 – 31), Юрій Герасимов (22 – 27) і Валерій Заєрко (27 – 37, він за віком міг виступати ще у молодшій групі), у молодшій – Сергій Кіріченко (16 – дискв.).

Олександр Копорулін (Дніпро, №130), фінішував з першого етапу чотирьох етапної естафети з другим результатом, з відставанням від збірної Ленінграду всього лише 3 секунди.

о

Олександр Копорулін і Юрій Пятін (обидва – Дніпро)

о

Олексадр Копорулін ділиться інформацією одразу після фінішу з  1-го етапу  з Володимиром Симоненком, який виступатиме на третьому етапі (330).

о

Після фінішу естафет. Зліва направо: тренер Сергій Воль (Суми), Олександр Ткачук (Київ), Олександр Копорулін (Дніпро), Володимир Симоненко (Харків), Сергій Яценко (Суми), Сергій Кириченко (Дніпро). По групі М16 (Копорулін, Ткачук, Симоненко і Яценко)  українці зайняли друге місце. Дещо засмученим є лише Сергій Яценко, який на останньому етапі, отримавши естафету на кілька секунд раніше литовця,  не втримав переваги і фінішував другим.

У загальному заліку в категорії 15-16-річних чемпіоном стала збірна Литви, на другому та третьому місцях відповідно команди Росії та Москви, збірна України фінішувала на високому 4 місці. У старшій групі – серед 17-18 річних – впевнено перемогла збірна Латвії, другими були росіяни, третіми – литовці, за ними – естонці. Збірна України, яку очолювали тренери Геннадій Застер з Харкова, кияни Олександр Бакута та Олег Матюшков, Геннадій Кривоногов з Дніпра та сумчанин Сергій Воль, на почесному 5 місці. 14 юних українців з 20-ти отримали дипломи за друге (хлопці в естафеті) та третє (дівчата у командному заліку) місця.

Литва, серпень 1974 р. Збірна України на Перших всесоюзних змаганнях школярів. На фото зліва направо: дівчата – Лариса Євневич (Харків), Юстина Гринів (Долина), Тетяна Васянович (Коростень), Антоніна Бабенко (Дніпро), Ніна Северина і Тетяна Коновалова (обидві з Сум), Надія Зайцева (Харків). Праворуч від військового – Наталія Сулименко та Тетяна Яковлева (обидві з Дніпра). Хлопці: Сергій Кириченко (Дніпро), Володимир Симоненко (Харків), Сергій Яценко (Суми), Олександр Копорулін (Дніпро). Далі – головний тренер збірної Геннадій Петрович Застер (Харків) і почесний гість змагань, генерал-полковник. Праворуч від них – Юрій Герасимов (Харків), Олександр Ткачук (Київ), Олександр Сергеєв і Валерій Заєрко (обидва з Дніпра), Микола Путіліс (Кропивницький) та Юрій Пятін (Дніпро). Відсутня – Світлана Волкова (Харків).

о

Під час закриття чемпіонату м з українськими школярами спілкується почесний гість змагань. Зліва направо Юстина Гринів (спиною), Ніна Северина, Наталя Сулименко, Надія Зайцева, Микола Путіліс і Олександр Ткачук.

о

Останній день змагань 28.08.1974: так виглядав підсумковий протокол групи А в категоріях ЧЖ-16

Емблема збірної команди школярів України 1974 року

Хто з уродженців земель, що входять до складу сучасної України, першим вистартував на зимових Олімпіадах? Степан Гевак!

Олімпійські медалі 1924 року: літніх Ігор у Парижі з зображенням лиж (ліворуч) та зимових Ігор

 у Шамоні
 

До зимових Олімпійських ігор-2022, які відбудуться у Пекіні, залишається все менше часу. Вже вкрило снігом передмістя китайської столиці Чжанцзякоу, яке прийматиме на Олімпіаді змагання з лижних гонок, лижного двоборства, біатлону, стрибків зтрампліна та фрістайлу. Україна увосьме братиме участь у зимовій Олімпіаді. Очікується, що майже 50 наших спортсменів змагатимуться у 12 видах спорту (ця стаття вперше була опублікована 15 грудня 2021 року на Історичній Правді).

Та чи знаємо ми, хто з уродженців земель, що входять до складу сучасної України, першим вистартував на зимових Олімпіадах? У Вікіпедії пишуть, що таким міг бути львів’янин Степан Вітковський. 1924-го року, під час Ігор у французькому Шамоні, він виступав у складі збірної Польщі у лижній гонці на 50 км. 

Фото з журналу Podkarpatská Rus. Степан Гевак ліворуч

Але цікаву інформацію знаходимо на сторінках часопису Товариства друзів Підкарпатської Русі, що видається у Празі. У 4-му номері журналу за 2020 рік під однією з фотографій підпис: – "Кращі лижники-марафонці Чехословацької Республіки перед стартом на найдовшій 50-кілометровій дистанції. Олімпійські ігри, Шамоні, лютий 1924 року. Ліворуч Стефан Гевак (русин з Підкарпатської Русі)…". Фото ілюструє статтю під назвою "Що спільного у чеських олімпійців з Підкарпатською Руссю…", в якій автор Владімір Запотоцький пише: – "Стефан Гевак народився 1896 року в Мукачеві. У 1924 в Шамоні "підганяв" тоді неперевершених скандинавів на довгих 50-ти і 18-кілометрових лижних дистанціях. Міг поїхати й на Олімпіаду 1928 року, відібрався, але від участі відмовився: сказав, що є вже занадто старим. У 1930-х роках двічі був суддею популярних лижних змагань у Воловці". 

Владімір Запотоцький

Несподіване твердження (щодо мукачівського походження Гевака), адже на сторінці Олімпійського Комітету Чеської Республіки вказано, що Степан Гевак родом з Їлемніце. В той же час 74-річний Владімір Запотоцький є відомим дослідником історії спорту, автором чисельних книжок з історії празького спортклубу "Славія". Тож, користуючись можливістю через редакцію, я запитав якими джерелами послуговувався пан Владімір, стверджуючи це? 

– "Відомості про те, що Степан (Стефан, Штепан) Гевак (чеською Štěpán Hevák) народився у Мукачеві, а в Їлемніце, куди його батьки невдовзі переїхали, того ж року був похрещений як Степан, я знайшов у архівах багатолітнього голови Союзу лижників Чехословацької Республіки (у 1932-1948 роках) Антоніна Яуріса, – відповів Владімір Запотоцький, – та у особистих спогадах Йозефа Нємецького – члена олімпійської збірної 1924 року та близького друга Гевака. Кілька згадок про це є й у Щорічниках празького клубу "Славія" за 1929-1938 роки плюс у збірнику за 1941-1945 (автори текстів Антонін Яуріс, на той час він очолював ще й лижне відділення "Славії", та редактор Йозеф Лауфер). Організатор численних зимових спортивних заходів Мілослав Славік-Татранський – відомий журналіст, літописець та архівіст "Славії", що разом зі Степаном Геваком брав участь в організації лижних змагань у Воловці, також згадував про цей факт.

Гевак був відмінним спортсменом, інструктором, спортивним функціонером і організатором. Перших вагомих результатів досяг шістнадцятирічним підлітком у 1912 році на місцевих лижних гонках у Валтержице, де він жив із батьками. Був членом місцевого спортклубу "Сокіл". Ще юніором змагався у всіх тоді існуючих дисциплінах лижного спорту і неодноразово перемагав навіть старших за себе суперників. З 1920 року вже виступав у складі національної збірної. До Олімпіади в Шамоні встиг стати кількаразовим чемпіоном Чехословаччини, вдало виступав й на міжнародних змаганнях".

30 січня 1924 року у Шамоні-Мон-Блан проводилася 50-кілометрова лижна гонка з дійсно вимогливим перепадом висот 820 метрів. Змагання розпочиналися о 8.37 ранку. 33 лижники стартували на висоті 1400 метрів з інтервалом в одну хвилину на одноколонній трасі для класичного ходу. 

Степан Гевак на старті олімпійської гонки в Шамоні (фото з Вікіпедії)

На сайті kralovedvorsko.cz є спогади Олдріха Колара (1898-1985), який був учасником тих змагань: – "Це була перша лижна гонка Олімпіади. Дистанцію долали по замерзлому крижаному снігу. Степан Гевак, Йозеф Нємецьки, Антонін Готштейн і я – всі на лижах довжиною 235 см. Перші 10 кілометрів дистанція плавно підіймалася вгору, було лише декілька невеликих спусків. Потім почався стрімкий підйом – понад 300 метрів набору! На найвищій точці цього підйому (1820 м) був сильний вітер. Там у будці, такій як ті, що їх уживають військові на варті, стояв чоловік; він просто просунув руку у злегка відчинені двері і подав пляшку теплого чаю. Далі одразу ж пішов карколомний спуск по заледенілому снігу. Надалі лижня йшла переважно високим лісом. Приблизно на півдорозі стояв Карел Яролімек, який дав мені половину апельсина, це був весь перекус і напої за 50 км. На 40-му кілометрі я, і ще кілька інших учасників поруч, були вже настільки виснаженими, що довелося відпочивати. Ми сиділи, а француз пішов до найближчої хати і приніс кожному по скибці хліба. Цього було достатньо, щоб ми змогли завершити гонку. У повному складі закінчили змагання лише три держави – норвежці, що зайняли місця від першого по четверте, італійці (9-10-11-13 місце) і чехословаки (12-14-17-19)". Кращий результат в чехословацькій збірній показав саме Степан Гевак – спортсмен тендітної статури. З-за своєї невеликої ваги він мав величезну проблему на тривалому спуску між 20 і 24 км перегону, де на льодистому снігу ще й доводилося долати опір сильного вітру. Львів’янин Степан Вітковський, що виступав за збірну Польщі, зайняв 21 місце.

За три дні після виснажливої ​​гонки на 50 км відбулася гонка на 18 км з перепадом висот "лише" 170 метрів. І знов Гевак був кращим у команді, фінішувавши 17-м.

Значки учасників Ігор та Конгресу зимових видів спорту в Шамоні та празького клубу "Славія"

Після Олімпіади Степан Гевак продовжував успішно виступати у національних чемпіонатах, останнім активним роком для нього в категорії найсильніших став 1929-й, коли він виборов 6 нагород.

Пізніше, щоби працювати за фахом, він поїхав до столиці, де співпрацював переважно з найбільшим у Празі лижним відділенням спортклубу "Славія", в якому тоді було чимало функціонерів національної федерації. Брав активну участь в організації змагань і з інших видів спорту. У 1929-1936 роках його прізвище зустрічалося серед членів оргкомітетів хокейного турніру Кубок Татр, Гран-прі Чехословаччини з гірських лиж, міжнародних лижних змагань у Попраді і Татранській Ломниці, сокольських лижних змагань у Воловці в 1933 тa 1935 роках. 

 Фотографії з лижних змагань членів мукачівського "Сокола". Позаду ліворуч монастир на Чернечій горі. Фото з журналу "Яс" (Jas, номер від 22 березня 1935 року)

Як повідомляв "Сокольський вісник", у крайових змаганнях, що проходили у Воловці 25 та 26 лютого 1933 року, брали участь команди 4-х військових частин та 9 сокольських клубів з Берегова, Воловця, Хуста, Мукачева, Перечина, Ужгороду, Рахова, Солотвина і Сваляви, а також представники воловецького та ужгородського туристичних клубів. Більшість нагород вибороли мукачівці. Не менш масовими були й лютневі змагання 1935 року поблизу Скотарського, на які окрім закарпатських прибула й 200-особова команда зі Львова.

Основну увагу Степан Гевак приділяв підготовці молоді та організації для неї змагань. Подальші плани змінилися з розпадом країни і нацистською окупацією Чехії. Наприкінці весни 1941 року він повідомив керівництву Союзу лижників Чехії про свою відставку за станом здоров’я. Після цього його спортивний слід зникає. Був одружений, разом з молодшою за нього на 15 років дружиною Франтішкою (1911-1979) виховували двох дітей.

Помер у 1944-му у Празі у віці 48 років.

 

Наша довідка:

Вперше зимові види спорту (фігурне катання та хокей) були представлені в Антверпені (Бельгія) на літніх Олімпійських Іграх 1920 року. На сесії Олімпійського конгресу, що відбулася в червні 1921-го, Міжнародний Олімпійський Комітет вирішив провести "Міжнародний тиждень зимових видів спорту, як частину святкування Ігор VIII Олімпіади 1924 року в Парижі".

Змагання проходили на французькому гірському курорті Шамоні-Мон-Блан з 25 січня до 5 лютого 1924 року.  258 спортсменів із 16 країн світу змагалися у дев’яти видах спорту: лижних перегонах, стрибках на лижах, північному двоборстві (поєднанні лижних гонок зі стрибками з трампліну), бобслеї, керлінгу, хокеї, фігурному та швидкісному катанні на ковзанах, і гонці військових патрулів (свого роду біатлон). Тиждень зимових видів спорту пройшов настільки успішно, що вже наступного року МОК вирішив офіційно створити зимові Олімпіади, заднім числом надавши змаганням у Шамоні титул Перших зимових Олімпійських ігор.

 

Фотографії з архіву В.Запотоцького та відкритих джерел в Інтернеті.

Праісторія біатлону на Закарпатті

Наприкінці минулого року на Закарпатті було створено регіональну федерацію біатлону, а вже у лютому Анастасія Меркушина виборола для області першу медаль світового чемпіонату. Біатлон в Україні є одним з найпопулярніших зимових видів спорту, а за медальними здобутками на змаганнях світового рівня він є абсолютним лідером. Та чи знаємо ми його історію, чи пам’ятаємо, що без малого сто років тому у нашому краї вже проводилися змагання стріляючих лижників?

Українки - бронзові призерки чемпіонат світу з біатлону 2021 в естафеті. Ліворуч А. Меркушина

                Сама назва біатлон походить від поєднання латинського слова bi (два) та грецького слова áthlon (змагання). Для необізнаних цей спорт є дуже подібним до лижних перегонів. Але головна відмінність від "чистих" лижників полягає у тому, що біатлоніст долає дистанцію з гвинтівкою за спиною. Стрільба є невід’ємною частиною біатлонних перегонів, це зрештою, те, що відрізняє їх від лижних гонок і водночас додає привабливості. На відміну від інших видів стрілецького спорту, в біатлоні стріляти доводиться з високим пульсом, на точність прицілювання впливають також часовий стрес і погодні умови на стрільбищі. Тож, якщо коротко, суть біатлону полягає у поєднанні фізичних зусиль на лижні та максимальної концентрації та абсолютній точності на стрільбищі. Але сама назва біатлон з’явилася лише через 30 років після дебюту поєдинків стріляючих лижників на Олімпіаді.

Значки закарпатських та загальночехословацьких чемпіонатів серед лижних патрулів 30-х років ХХ століття - з фейсбук-сторінки Sběratel Českých lyžařských ocenění a vyznamenání

                Відомо, що у Норвегії перші подібні командні змагання були організовані військовими ще у 1767 році. Напередодні першої світової війни лижі активно використовували у збройних силах скандинавських країн, Російської імперії, Австрії та Швейцарії. З 1912 року в Норвегії стали проводити й індивідуальні лижні змагання снайперів.

На старті

                У міжвоєнний період у Чехословаччині, до складу якої входило і Закарпаття, гонка військових патрулів зі стрільбою була популярним, емоційним та видовищним командним видом лижних змагань. Терміном патруль називали невеликі озброєні мобільні загони. Тож це був суто прикладний вид спорту, в якому брали участь реальні армійські підрозділи, а також, як зараз кажуть, представники інших силових структур: прикордонники, митники, поліціанти і жандарми. До команди входило найчастіше 3-4 особи, що у повному військовому спорядженні і зі зброєю долали 30-ти кілометрову трасу, під час подолання якої кілька разів (зазвичай - 2-3) забігали на стрільбища. Кожна команда отримувала обмежену кількість набоїв, якими повинна була вразити вказані мішені, що знаходилися на відстані від 100 до 350 м. З 1929 року до програми національних чемпіонатів додали й гонку "неозброєних" патрулів, де могли стартувати й цивільні учасники. Замість гвинтівки учасники тут несли рюкзаки з грузом.

                Розквіт змагань військових патрулів припав на 20-30-ті роки ХХ століття. Вони були в офіційній програмі Тижня зимового спорту 1924 року у Франції, який роком пізніше був визнаний першою зимовою Олімпіадою. Швейцарський квартет, що переміг у Шамоні, став першим і останнім олімпійським чемпіоном серед військових патрулів, адже на наступних Іграх у 1928, 1936 та 1948 роках цей вид спорту був вже лише показовим. З 1930 по 1941 рік проводились також й чемпіонати світу, в яких титули присуджувались як в індивідуальному, так і в командному заліку.

                На чемпіонатіЗакарпаття вперше лижна гонка цивільних патрулів відбулася 9 лютого 1929 у Воловці: перемогла команда з Мукачева (Йосиф Каше, Франтішек Піцек та Йосиф Заплетал). 25 січня 1930 року закарпатці змагалися в Татрах – у місті Ружомберок проходили регіональні змагання сокольських жуп Словаччини та Підкарпатської Русі: патрулі долали 13-кілометрову дистанцію з рюкзаками вагою 10 кг. У лютому того ж року на чемпіонаті краю, що проходив у Скотарському, в перегонах патрулів стартували 4 команди, а вже за рік на гонці у Воловці їх було десять. На 20-кілометровій трасі 1931 року перемогли галичани з клубу "Чарні", третє місце, слідом за другою командою зі Львова, зайняли мукачівці.

                Перші лижно-стрілецькі змагання військових патрулів на території Закарпаття відбулися 28 січня 1932 року – у пресі можна знайти фотографії зроблені того дня на стрільбищі у Воловці. Вже за тиждень на обласному чемпіонаті було проведено індивідуальні лижно-стрілецькі змагання, а наступного дня – й змагання серед "беззбройних" патрулів. Переможцями серед 16 команд стали львів’яни з Карпатського лижного товариства – Степан Вітковський (учасник Олімпіади 1924 року в гонці патрулів), Збігнев Якубовський та Анджей Тейсер. На другому та третьому місцях фінішували армійці з Ужгороду, а четвертий час показала команда лижної секції мукачівського клубу туристів.

                Лижно-стрілецькі змагання військових та сокольської жупи Підкарпатської Русі відбулися у Воловці 25-26 лютого 1933 року – читаємо у "Сокольському віснику", – Крім армійців участь брали "соколи" з Берегова, Хуста, Мукачева, Перечина, Рахова, Солотвина, Сваляви, Ужгорода та Воловця. У перегонах патрулів зі стрільбою змагалися команди, що складалися з 4-х бійців кожна. Переміг патруль 19-го (мукачівського) піхотного полку, на другому місці були прикордонники, третіми фінішували представники 36-го (ужгородського) полку. В особистих змаганнях на 15-кілометровій дистанції зі стрільбою кращим був рядовий А. Штайгель, а на 18-кілометрівці першим фінішував капітан Отакар Нємєцки. Отакар Нємєцки був легендарною особистістю в спорті – він стартував на зимових Олімпіадах у Шамоні та Сент-Моріці, двічі перемагав на першому в історії лижного спорту чемпіонаті світу, що відбувся 1925 року (у 18-кілометровій гонці та лижному двоборстві), став віце-чемпіоном світу 1926 року. У 1930-33 роках він проходив службу в Ужгороді.

                Під час обласного чемпіонату 1934 року гонку цивільних патрулів замінили естафетою 3 х 10 км. До призової трійки тут увійшли команди львівського клубу "Чарні" (Лєслав Хліпальський, Вествалевич, Хіполіт Файкош), Воловця (Олександр Зельд, Юрій Баганич та Франтішек Філіпі) та Карпатського нартярського товариства зі Львова (Маріан Матлах, Лях, Лєшек Подловській).

                У січні 1935 року лижно-стрілецькі змагання знов проходили у Воловці, а триетапні естафети – у березні у Скотарському. В естафетному чемпіонаті стартувала 21 команда, в тому числі 10 – з Галичини. Кращими серед закарпатців стали команди Рахова (переможці) та дві з Воловця.

                20-21 лютого 1937 року на армійських змаганнях на Рахівщині на 30-кілометровій дистанції стартували п’ять чотириособових патрулів. Перше місце зайняли військові з Хусту, друге – з Мукачева,  трете – з Ужгороду. В індивідуальній гонці на 15 км зі стрільбою до трійки лідерів увійшли військовослужбовці Вайза (Ужгород), Кобес (Хуст) та Піфель (Ужгород).

Після приходу до влади у Німеччині нацистів, уряд Чехословаччини намагався заохотити громадян до підвищення обороноздатності держави і стимулював розвиток прикладних видів спорту. Тож з 1934 року стали проводитися загальнодержавні лижно-стрілецькі змагання патрулів й для цивільних. 1937 року у Банській Бистриці, де стартували 119 патрулів, команда юніорів з ужгородського клубу туристів фінішувала у своїй віковій категорії на третьому місці. У літньому різновиді гонок патрулів юнаки з Мукачева у липні 1938 року у Брні зайняли 4 та 9 місця у змаганнях на кубок Президента Республіки.

Успішно виступали на загальнодержавному рівні й військовослужбовці, що проходили службу на Підкарпатській Русі. Вони неодноразово здобували найвищі нагороди у перегонах патрулів на загальноармійських змаганнях, а представник 45-го (хустського) піхотного полку Ян Міттлохнер 1924 року у складі збірної Чехословаччини навіть брав участь у першій зимовій Олімпіаді, де зайняв четверте місце. 

Навички здобуті під час тренувань стали в нагоді під час другої світової війни. Найбільш яскраво це проявилося у Фінляндії, де саме мобільні лижні загони з влучними снайперами допомогли фінам під час Зимової війни (радянського вторгнення на рубежі 1939 та 1940 років) відстояти свою незалежність.

Спеціальний лижний підрозділ для бойових дій у Карпатах був створений взимку 1945 й у чехословацькому військовому з’єднанні генерала Людвіка Свободи, значну частину якого складали русини-українці з Підкарпатської Русі.

                По війні гонка патрулів була розіграна ще під час Олімпіади 1948 року, але у зв’язку зі зростанням антимілітаристських настроїв у світі надалі її було вилучено з програми всіх великих змагань. Чиновники аргументували своє рішення тим, що це був суто військовий спорт. Та незабаром все змінилося – лижні змагання у поєднанні зі стрільбою все активніше стали розвивати у спортивних клубах. 1948 року було створено Міжнародний союз сучасного п'ятиборства та біатлону, 1954 року Міжнародний олімпійський комітет визнав біатлон олімпійським видом спорту. У 1958 році відбувся перший чемпіонат світу, а через два роки біатлон вже був й у офіційній програмі на Олімпіаді. Наприкінці 60-х у багатьох країнах з’явилися спеціально для біатлону збудовані траси. 1978 року бойові карабіни замінили на малокаліберну гвинтівку, дистанцію стрільби зменшили до 50 м – завдяки цьому спорт став більш доступним і видовищним. 1984 року вперше на чемпіонаті світу виступили жінки.

Чемпіонат світу серед військовослужбовців. Збірні команди України та Австрії

В Україні перші секції з біатлону з’явилися наприкінці 50-х років, у січні 1963 у Харкові пройшов перший чемпіонат республіки. 1993 року Федерацію біатлону незалежної України було прийнято до Міжнародного союзу біатлоністів. З 1994-го, коли дебютували на Олімпійських іграх самостійною командою, наші вибороли 4 олімпійських медалі: золото в естафеті 2014 року (Вікторія та Валентина Семиренки, Юлія Джима та Олена Підгрушна),  срібло 1998 року (Олена Петрова), та дві бронзи – 1994-го (Валентина Цербе) і 2006-го (Лілія Єфремова).

Українки на 3 місці чемпіонату світу серед військових в гонці патрулів

                Як би дивно це не здавалося, але, не зважаючи на заборону 1948 року, "дідусь" сучасного біатлону все ще живий. Гонка військових патрулів проводиться й донині в рамках Всесвітніх зимових ігор військовослужбовців та військових чемпіонатів світу з лижного спорту (СІЗМ). В останньому з них, що проходив австрійському Хохфільцені, брали участь спортсмени з 25 країн. У гонці патрулів на 15 кілометрів українські жіноча (Валерія Дмитренко, Ірина Варвинець, Марія Кручова і Юлія Джима) та чоловіча (Артем Тищенко, Руслан Ткаленко, Артем Прима та Сергій Семенов) команди посіли треті місця.

    Та це вже інша історія.