08.11.17

Про тих, хто торував шлях



Карпати – дивовижний регіон, що завжди приваблював туристів. Його унікальні природні умови і чарівної краси гори сприяли виникненню чималої кількості екстремальних видів спорту, таких як гірсько-пішохідний туризм, спортивне орієнтування, МТБО, різноманітні пригодницькі перегони, скелелазіння, гірський біг тощо.
2012 рік - на урочистих зборах з нагоди 60-річча Закарпатського ЦТКЕСум
Найактивнішим центром розвитку гірських видів спорту на Закарпатті в останнє півстоліття був обласний центр туризму, краєзнавства і спорту учнівської молоді, який 36 років очолював заслужений вчитель України Володимир Чепа. Досвідчений педагог зумів зібрати під своїм крилом талановитих ентузіастів, що приводили команди Закарпаття до успіху на численних змаганнях. Призерами всеукраїнських і міжнародних турнірів ставали учні Юрія Баша, Ярослава Давидовича, Марії Зихор, Олексія та Віри Ждановичів, Сергія Готри, Олександра Осійського, Ніни Расчупкіної і Ференца Гутлебета, а вихованці Олександра Цепурдея неодноразово здобували чемпіонські титули у всесоюзних першостях з туризму та чемпіонатах світу і Європи зі спортивного орієнтування.
Ну а хто ж із закарпатців був першим переможцем загальноукраїнських туристичних змагань?
1956 р. Команда Закарпаття на Республіканському зльоті юних туристів у Пущі-Водиці. Другий ліворуч Едуард Ніколов, з компасом - Катерина Попович

Республіканські зльоти школярів проводяться в Україні з 1948-го. На жаль, навіть у столиці поки не вдалося відшукати протоколи тих стартів. Але у мукачівки Катерини Дезидерівни Попович зберігаються грамоти 1956 року за успіхи у Республіканському зльоті.
1956 рік. Закарпатці у складі збірної України в Москві. 

-                     У липні  того року наша команда перемогла у ІІІ обласному зльоті юних туристів-краєзнавців, а вже у серпні у Пущі-Водиці, що під Києвом, у складі збірної Закарпаття ми брали участь у Зльоті юних мандрівників України, - розповіла вона, - Там були представники всіх областей України, а також учасники з інших республік. Під час зльоту проводилися змагання з різних видів туризму, естафети і краєзнавчі конкурси. Наша команда була серед переможців і кращих нагородили тижневою поїздкою до Москви. З мукачівців у тій делегації була я, як староста збірної, й Едуард Ніколов з паралельного класу, а також учні з Ужгороду, Виноградова, Берегова – всіх вже й не пам’ятаю.
1956 р. Закарпатці на Республіканському зльоті юних туристів. Київська область, Пуща-Водиця.

-         Хто готував вашу команду до тих змагань?
1956 р. Вихованці Юлія Бучка разом з наставником біля Мукачівського будинку школярів. Друга зліва - Катерина Попович.
-                     У другій десятирічці, де я тоді навчалася, найпалкішим пропагандистом туризму був молодий вчитель біології Юлій Бучок. Походами він «захворів» ще у наукових експедиціях 1946-1951 років,  навчаючись в Ужгородському університеті у відомого зоолога Іллі Колюшева.
11 травня 1947 року. Експедиція студентів біофаку Ужгородського університету. Залізнична станція Красношори (нині село Красне Тячівського району). Стоїть у береті Ілля Колюшев, у центрі - Юлій Бучок (у капелюсі)

1947 рік. Експедиція студентів біофаку Ужгородського університету. Сидить посередині Юлій Бучок (у білій сорочці)
Кінець 40-х років ХХ ст. Юлій Бучок (№11) у складі волейбольної команди Ужгородського університету
Юлій Федорович вів краєзнавчий гурток при Будинку школярів, що тоді знаходився на нинішній вулиці Ярослава Мудрого, поруч з приміщенням «Промінвестбанку». Регулярно ходив з учнями у походи, їздив з нами у веломандрівки. Активними членами того гуртка були Михайло Росул, Йосип Волонтир, Сенько, Кревцун, Іван Бутек…
Юлій Бучок (зверху) з учнями у поході

Юлій Бучок з вихованцями на туристичних змаганнях

26 червня 1955 року, Крим - похід закарпатців на Чатирдаг. Сидить праворуч Дезидерій Попович

Та для мене найкращим тренером був батько – Дезидерій Васильович Попович. Він був досвідченим педагогом, все життя присвятив дітям. Змалку водив нас у гори. Туристичного спорядження тоді було мало, то ми часто ночували у колибах, з гілок дерева споруджували курені-шалаші – привчалися жити в різних умовах. У групі панувала дисципліна й відкритість, жодних конфліктів не виникало.
1955 рік. Похід вузькоколійкою у Жденійово та на полонину Остру


Цього жовтня батькові виповнилося б 115 років – народився він 1902 року у Лецовиці. Після навчання в народній школі у Підполоззі, вчився в Ужгородській гімназії.

Випускники Мукачівської учительської семінарії 1922 року

Випускниці Ужгородської жіночої учительської семінарії 1922 року. У другому ряді перша ліворуч Гізела Фунданич (Попович)


У першому ряді п'ята праворуч Гізела Фунданич (Попович) - вчителька з Порошкова

У 1922-му отримав диплом Мукачівської учительської семінарії. Працював вчителем у Жденійові, Копинівцях, Грабові, Фрідешові, Порошкові, Середнім, Білках і в Мукачеві. Викладав географію і історію. Вільно володів угорською, чеською і російською мовами. Батько був активною і спортивною людиною.
1925 р. Підрозділ 45 піхотного полку чехословацької армії. Штаб знаходився у Хусті, два батальйони - у Мукачеві. Дезидерій Попович сидить п'ятий праворуч.
1926 р. Під час навчання в офіцерській школі у Кошицях, третій зправа Д. Попович


Під час служби у чехословацькій армії закінчив офіцерську школу, служив у полку гірської піхоти. По демобілізації, одночасно з роботою вчителем, був керівником добровільних пожежних дружин у селах, де працював. Пізніше навчався ще й у педагогічних інститутах у Сегеді та Львові.
30-ті роки. Керівник пожежної дружини в селі Порошково

У лютому 1946-го батька призначили директором Мукачево-Росвигівської семирічки (нині це ЗОШ №5), пізніше він викладав також у сьомій, шістнадцятій та дванадцятій школах.
З 1948 року – з часу відкриття на Свалявщині Міністерством освіти України Закарпатського республіканського табору юних туристів, під час канікул працював у ньому старшим інструктором.
Табір у Солочині


-         А де знаходився той табір?
-                     Спочатку він розташовувався на мальовничій галявині між селами Солочин та Голубине – на березі дзюркотливої Пині, неподалік заводу мінеральної води (навпроти того місця зараз збудовано санаторій «Кришталеве джерело»). Як він виглядав? Звичайні армійські брезентові намети, як кажуть, не першої свіжості. У кожному по чотири стандартних залізних ліжка. Щоранку ми милися у холодній річці, для приготування їжі воду брали з найближчої криниці, а вода там мінеральна, тож перші дні у багатьох були проблеми зі шлунком, зате потім мали сильний апетит. До речі, наступного року виповнюється 70 років з часу відкриття табору. То була перша і на той час найбільша дитяча туристична база в Українських Карпатах, діти до якої з’їжджалися зі всього Радянського Союзу.
1959 р. Керівники Республіканського табору: у центрі (в капелюсі) Золтан Пинзелик, четвертий праворуч - Дезидерій Попович, поруч з ним - Георгій Олександрович Михайлович, вчитель СШ №2
Володимир Васильович Нікольський, фото 1954 р.

Першим директором табору був киянин Володимир Васильович Нікольський, чудовий фахівець, альпініст, єдиний на той час в Україні майстер спорту зі спортивного туризму. Йому було вже за сорок, середнього зросту, мускулистий, спортивної статури – нічого зайвого. Колишній офіцер-топограф, ветеран війни, він і у таборі ввів жорстку дисципліну, кожен інструктор мав чітко виписані обов’язки, кожен знав, що йому робити. Ми на місці майже не сиділи: одноденний похід, триденний, потім – на тиждень… Між походами декілька днів перепочили і знову у мандри. Все тягнули на своїх плечах, майже всі гори в околицях обійшли.  
З Нікольським було цікаво, він не чекав директив з Києва а організував роботу так, як сам вважав за потрібне. Стійкість, дисципліна, дружні стосунки, допомога і взаємодія – саме ці якості насамперед розвивали у вихованців. На території табору Володимир Васильович ввів місцевий час: у сталінські часи це було своєрідним викликом, але він наполіг, казав: - «Ми розташовані неподалік нульового меридіану, ми – у центрі Європи і ми не можемо жити за московським часом, підіймати дітей на 2 години скоріше». Навіть місцеві дівчата, що працювали на кухні, казали: - «Моя корова доїться за сонцем, а не за Москвою». І табір працював за європейським часом.
Поварихи Республіканського табору

Саме Нікольський пізніше очолив новостворену Федерацію спортивного туризму України, а у 1963-64 роках був головним суддею всеукраїнських змагань з орієнтування, що проходили у Каневі і Яремчі. Того ж таки 1963 року він став одним з головних організаторів Перших всесоюзних змагань зі спортивного орієнтування в Ужгороді.
До речі, завучем Республіканського табору понад 30 років був один з корифеїв дитячого туризму України, вчитель мукачівської СШ №3 Золтан Людвігович Пинзелик.





Батько робив у таборі до кінця 70-х років. Після 9 класу я вже допомагала йому як молодший інструктор з туризму. Мені довіряли наймолодшу групу. Працювала кожного літа й під час навчання в педучилищі, та й рік потому, як табір перенесли на перевал Уклин (тоді його називали Великий Розділ). Здається, це було у 1960 році. Принаймні у 1961 році Перший Всесоюзний злітюних туристів-краєзнавців, в якому брали участь понад 2000 школярів, відбувався вже там.
Фото з відкриття Всесоюзного зльоту юних туристів-краєзнавців на Уклині у газеті "Піонерська правда"


1961 р. Дезидерій Попович з учасниками Всесоюзного зльоту

Наприкінці 80-х табір перевели у село Осій Іршавського району і тепер він є структурним підрозділом Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки, і називається Центральним табором туристського активу учнів України.
Захоплення спортивним туризмом дало мені можливість познайомитися з чудовими і навіть унікальними куточками наших Карпат, цікавими пам'ятками, отримати задоволення від спілкування, знайти надійних друзів. Після закінчення університету я отримала фах педагога – викладача методики музичного виховання і працювала вже у мукачівському педучилищі.
 




Сподіваюся, що й наші здобутки послужать прикладом для підростаючого покоління, щоб хлопці і дівчата вели активний і здоровий спосіб життя, займалися спортом і туризмом, спортивним орієнтуванням і краєзнавством. 
1975 р. Республіканський табір на Уклині. Другий праворуч Золтан Пинзелик, третій ліворуч Павло Ляшенко, вище нього - Дезидерій Попович.

14.09.17

Вільям Галлай - зірка закарпатського спорту



Вільям Галлай під час навчання у ЛІФК

Мукачівець Вільям Галлай – один з найяскравіших спортсменів в історії Закарпаття. 

Ще навчаючись у Мукачівській СШ №1, він став призером першості України з легкої атлетики. А під час навчання у Львівському інституті фізкультури, захопився фехтуванням і вже з 1951 року виступав за збірну України. Регулярно виступав у фіналах всесоюзних чемпіонатів, у 1957 став чемпіоном України та Центральної ради спорттовариства “Буревісник”, наступного року – у складі збірної України – чемпіоном СРСР. Виступаючи за збірну шість років поспіль був призером всесоюзних чемпіонатів, кандидатом до збірної СРСР, учасником і призером багатьох міжнародних змагань. В його активі перемоги над чотириразовим чемпіоном світу, олімпійським чемпіоном французом К.Д’Оріоля, чемпіоном світу та Олімпійських ігор італійцем Е.Манджаротті… Був бронзовим призером Всесоюзної спартакіади 1959 року. Викладав на Всесоюзних зборах тренерів, тренував команди Литви та Казахстану, очолював збірну Закарпаття та Мукачівський спорткомітет.
В.Галай - викладач Всесоюзних зборів тренерів, якими керував його наставник Вадим Андрієвський
я
Кращі рапіристи  СРСР 50-х років, багаторазові призери всесоюзних змагань та члени збірної команди України киянин Юлен Уралов (учасник Олімпійських ігор 1952 року, чемпіон СРСР 1952-53, срібний призер 1955), Віталій Колесніков (Львів, чемпіон СРСР 1955-57, срібний призер 1954, чемпіон України 1952, 1954-56 рр., заслужений тренер України, ), Вільям Галлай (Мукачево), Євген Рюмін (Львів, чемпіон Всесвітньої Універсіади 1959 та чемпіон світу 1962) і харків’янин Генріх (Геннадій – так звали його на змаганнях) Водовозов (чемпіон Спартакіади народів СРСР, 10 років у збірній СРСР 60-70-х років, заслужений тренер України)
а
Один з кращих учнів В.Галлая, випускник Мукачівської СШ №1 й Львівського держуніверситету Олександр Дегтярьов (1953-1998)
а
Займався фехтуванням й інший випускник СШ №1 50-х років - Олександр Цепурдей, пізніше доцент одного з українських вишів

а
В. Галлай у колі юних спортсменів