Карта перших всесоюзних змагань 1963 року була найдосконалішою для свого часу картою для спортивного орієнтування

"Ювілейна" емблема українського спортивного орієнтування розроблена Студією графічного дизайну Kovalen.com

Наприкінці жовтня 2023 року в Ужгороді відбувся чемпіонат України присвячений 60-річчю спортивного орієнтування в нашій країні.

Парад відкриття Перших всесоюзних змагань приймають Василь Галяпін та головний суддя Володимир Пічугін, 1963 рік, Невицьке 

Чому ювілейні заходи проводилися саме восени, і на Закарпатті?

     – Тому що саме тут, на Ужгородщині, з 12 до 16 жовтні 1963 року відбулися перші всесоюзні змагання з орієнтування. Від цієї дати офіційно відраховують історію спортивного орієнтування в Україні та у більшості країн, що утворилися після розпаду СРСР. У країнах Балтії подібні змагання проводилися ще до радянської окупації.

У чому особливість тих перших змагань, адже відомо, що певні старти з елементами орієнтування проводилися в Україні ще наприкінці 50-х?

– Саме напередодні ужгородських стартів, у квітні 1963 року, розробили та затвердили перші офіційні правила (квітень 1963) і провели семінари для суддів і організаторів. Але найголовніше – під час тих змагань учасники вперше у колишньому Союзі використовували справжню топографічну карту.

Карти змагань на Закарпатті і карта перших всеукраїнських змагань у Каневі, 1963 рік

Точна і детальна карта є головним атрибутом спортивного орієнтування. За її допомогою спортсмени долають дистанцію на незнайомій місцевості. Річ у тім, що у СРСР великомасштабні топографічні карти були засекречені, а їх використання суворо регламентували КДБ і Військово-топографічним управлінням Міноборони. До змагань на Закарпатті навіть в Естонії, де перші старти з орієнтування проводилися ще у 1920-х роках, на змаганнях використовували не самі карти, а потайки зроблені з них рукописні копії, плани лісонасаджень чи проєкти землеустрою. Навіть такі примітивні картосхеми у 1960-роках після завершення змагань спалювали. Цей процес контролювала спеціальна комісія, а за зберігання карт учасникам загрожувало покарання.

Ось як описував карти та дистанції змагань «доужгородського» періоду киянин Віталій Горобець – учасник перших всеукраїнських змагань у Каневі та всесоюзних в Ужгороді: Зусилля служби дистанції зводилися не до насичення карт додатковою інформацією і коригування, а навпаки. Щоб не мати проблем з органами держбезпеки, з карт прибирався рельєф, прибиралися повністю або частково просіки, і за такими «німими» картами нам доводилося бігати. Ксероксів тоді не було і карти тиражувалися методом діазотипії – копії виходили рожево-бузкового кольору і не завжди чіткими.

Вибір Закарпаття для проведення перших всесоюзних змагань з орієнтування був невипадковим. Адже саме тут з 1948 року спочатку між селами Солочин та Голубине у Свалявському районі, а потім на перевалі Уклин працював Республіканський табір юних туристів. На його базі з початку 1950-х проводили туристські зльоти школярів України. У 1961 році тут відбувся перший всесоюзний зліт юних туристів-краєзнавців, участь у якому взяли близько 2000 осіб. Тож у закарпатців був чималий досвід  організації великих спортивних імпрез.

Члени оргкомітету всесоюзних змагань на полонині Рівній, четвертий та п’ятий ліворуч - Олександр Сарваш та Василь Галяпін

До оргкомітету всесоюзних змагань 1963 року увійшли представники профспілкового, спортивного й господарського керівництва Закарпаття на чолі з головою облпрофради Василем Магаритою. Безпосередньою організацією чемпіонату займалися керівники Закарпатської облради з туризму Василь Галяпін та Олександр Сарваш.

Олександр Сарваш на чолі колони спортсменів, Ужгород, площа Народна, середина 50-х років

            Саме Олександра Сарваша згадував Василь Федак у книзі «Закарпаття у спортивному вимірі», називаючи його одним з піонерів повоєнного туризму. 

– До суддівської колегії всесоюзного чемпіонату я потрапив з подачі свого хорошого друга Олександра Сарваша, – писав у своїх спогадах відомий ужгородський тренер і організатор шкільного туризму Костянтин Сас, – познайомилися ми з ним у далекому 1955 році, коли я 19-річним брав участь у першій студентській Карпатіаді. Тоді ми пішки пройшли горами від Рахова до Ужка. Вели нас інструктори-провідники Степан Найман, Олександр Сарваш та Йосиф Сікура.

          

Книга Orientačné preteky, видана у Празі 1960 року, – перше масове видання посібника зі спортивного орієнтування у Східній Європі. З бібліотеки Олександра Сарваша.

  На всеукраїнських змаганнях зі спортивного орієнтування, що відбулися у Каневі 1963 року, Олександр Сарваш очолював збірну Закарпаття. Наступного року на подібних змаганнях у Яремчі, він працював заступником головного судді з дистанцій. Імовірно, він мав найбільшу колекцію топографічних і туристичних карт Закарпаття дорадянського періоду. Вона не привернула уваги радянських органів держбезпеки і саме одну з карт цієї колекції використали для проведення перших всесоюзних змагань.

Карта, яку використовували на Перших всесоюзних змаганнях до і після коригування.

Це була топографічна карта, створена у 30-х роках фахівцями військового картографічного інституту з Праги (ČSR 1:75000, Země Podkarpatoruská, аркуш 4569 – Seredně). Для змагань карту фотографічним способом збільшили до масштабу 1:25000 і доповнили окремими елементами відповідно до стану місцевості. На ній також позначили номери кварталів. Рельєф на карті зображували комбінованим способом: висотними відмітками, горизонталями з висотою перерізу 100 метрів і тонких чорних штрихів, які створювали ефект об’ємності та покращували читальність карти. Зайві написи та висоти заретушували.

Спортивне свято на площі Корятовича в Ужгороді, праворуч Олександр Сарваш. 12 травня 1954 року

У нарисі з історії спортивного орієнтування, опублікованому 2017 року у щорічнику Естонського географічного товариства (Geograafid ja Orienteerumissport), читаємо: Лише з другої половини 1960-х років карти для орієнтування почали потроху вдосконалювати… А один з ветеранів спортивного орієнтування Генріх Шур згадував, що лише наприкінці 1966 року вдалося отримати від відповідних органів дозвіл на використання топокарт у змаганнях, причому всі карти були з грифом «Для службового використання», видавалися учасникам під розписку і після змагань знищувалися. Отже, можемо стверджувати, що карта, яку використовували в Ужгороді 1963 року, була найдосконалішою для свого часу картою спортивного орієнтування. За точністю й повнотою вона разюче відрізнялася від усіх схем і планів, що застосовувалися раніше.

          

1955 рік – старт Карпатіади у Рахові. Очолює колону туристів Олександр Сарваш 

  о

о

Олександр Сарваш відповідав і за формування закарпатської частини суддівської колегії всесоюзного чемпіонату. На керівних посадах переважно працювали представники Москви та Ленінграда. Головним секретарем змагань був мукачівець Золтан Пинзелик, помічником головного судді змагань з обладнання – ужгородець Олександр Вантюх, головним лікарем – Августин Шпеник. Інші суддівські обов'язки виконували Костянтин Сас, Кароль Яновчик, Олександр Дужак, Павло Карцуб, Ярослав Гайніш, Леонід Добра,  Василь Подгорський, Степан Легеза та інші.  

Обласні змагання туристів Закарпаття, 60-ті роки. Перший ліворуч – Олександр Сарваш 

           Із грудня 1973 року до виходу на пенсію в червні 1988 року Олександр Сарваш очолював новостворену контрольно-рятувальну службу Закарпаття.

Команди Латвії, Киргизстану, Арменії та Естонії 

Оскільки публікацій в українських виданнях того часу поки що не вдалося знайти, про перебіг чемпіонату можемо дізнатися зі статті Мадіс Аруя – перший чемпіон СРСР зі спортивного орієнтування, опублікованої 14 жовтня 1963 року в естонській спортивній газеті Spordileht: Спортивне орієнтування є молодим видом спорту, але, попри це, воно зуміло зібрати навколо себе багатотисячну родину ентузіастів. У суботу в Ужгороді відкрився перший чемпіонат СССР у цьому цікавому і практично важливому виді дозвілля. Серед чудової природи Карпатських гір 295 орієнтувальників боролися за право стати першими чемпіонами країни. Стартовим видом програми було орієнтування на розміченій трасі. Як стало відомо з лаконічної телеграми, що надійшла з Ужгорода, у цьому виді змагань успішно виступив багаторазовий чемпіон Естонії Мадіс Аруя, який здобув перше місце серед чоловіків і став першим чемпіоном СРСР. Срібло виборов ленінградець Олександр Котов, «бронзу» – литовець Гітіс Юшка… Серед жінок до першої трійки увійшли литовки Лайма Штаролите, Мєланія Гаусманайте та Єфросинія Кондрашова (стартували учасники біля лісництва у селі Кам'яниця Ужгородського району, а фінішували в урочищі Поташня, що знаходиться західніше від села Ворочево Перечинського району – О.Ц.). Після першого дня змагань у загальному заліку Естонія посідає третє місце з 11 балами. Литва на першому місці з 2 очками, а на другому місці Ленінград, що має 9 очок. Сьогодні стартує другий вид програми чемпіонату – змагання у заданому напрямку. Оскільки наші спортсмени є явними фаворитами у цьому виді, можна сподіватися, що команда в цілому значно покращить свої позиції.

Фотографії з Перших всесоюзних змагань зі спортивного орієнтування ужгородського фотокора Олега Без'язичного зберіг для нас Костянтин Сас

 

Найкращі результати з українців того дня показали кияни: Олена Смирнова посіла шосте місце, Борис Леві – восьме, Віталій Горобець – одинадцяте, В'ячеслав Смирнов – п'ятнадцяте.

"Ужгородські" статті в естонській спортивній газеті

У наступному номері газети Spordileht головна стаття вийшла під заголовком Фантастичне досягнення естонських орієнтувальників: 5 золотих медалей з 6 можливих!»:  У попередньому випуску газети ми повідомили читачам радісну новину про те, що Мадіс Аруйа завоював чемпіонський титул у першому чемпіонаті СРСР зі спортивного орієнтування на розміченій трасі. Проте у другому виді програми орієнтувальники Естонії показали феноменальний результат, виборовши перші місця як у змаганнях серед чоловіків, так і серед жінок. Чемпіонами СРСР стали Майре Мільян і Майре Яанре, Рейн Тинурі та Арне Ківістік. Такі новини надійшли до нас у вигляді коротких повідомлень на початку тижня (дистанція проходила від села Худльово через ліс до Деренівки, фініш розміщувався на галявині, де зараз розташований санаторій "Термал Стар" – О.Ц.). Проте вчорашнім вільнюським потягом естонські орієнтувальники повернулися додому. Попри дощовий пізній вечір, на станції Балті зібралося багато уболівальників, які першими привітали нових чемпіонів. Серед прибулих ми відшукали президента Естонської федерації спортивного орієнтування А. Раукаса, і попросили його розповісти детальніше про те, як проходили змагання.

Попри те, що орієнтуванням займаються переважно в Балтійських  Республіках та Ленінграді, до Ужгорода прибули представники 13 союзних республік (не було тільки туркменської та таджицької команд). Стартувала також команда армійців. Хоча в організаційному плані чемпіонат не відрізнявся від змагань, які організовуються у Прибалтиці, умови для нас все ж відрізнялися. Всі дистанції було прокладено в горах, тож перепад висот на трасі сягав до 400 метрів. Якщо врахувати, що довжина жіночої траси становила 6,8 км, то вже можна уявити, що її проходження було більше пов’язане зі скелелазінням, ніж бігом... Враховуючи наші попередні успішні виступи у змаганні з кращими спортсменами Ленінграда, Латвії та Литви, ми їхали до Ужгорода з твердим наміром посісти перше місце. На жаль, наші сподівання не справдилися. Каменем спотикання стали старти на розміченій трасі першого дня, де литовки майже зі стовідсотковою точністю позначили на карті розташування всіх пунктів і зайняли чотири перші місця (їх п’ята представниця була сьомою), забезпечивши Литві таку перевагу у командному заліку, що наздогнати її було вже практично неможливо. 

Натомість у другому номері програми – змаганнях у заданому напрямку, де учасники долали дистанцію парами, – повною мірою розкрилися здібності наших спортсменів. Так, Майре Мільян і Майре Яанре випередили ленінградок на 11 хвилин, а ті посіли друге місце. Рейн Тинурі та Арне Ківістік на 22 хвилини випередили «срібну» латвійську пару. Хоча у підсумку  наші спортсмени здобули п’ять із шести можливих золотих медалей, у командному заліку  їм довелося задовольнитися другим місцем після Литви. Після Естонії у командному заліку розташувалися збірні Латвії, Ленінграда, Москви, України та інших команд.

Найкращий результат серед українців того дня показали одесити Альфред Гарбер і Вадим Фарський, Киянки Олена Смирнова та Любов Черниш посіли дев'яте місце. Десятий результат серед жінок показали одеситки Еллаїда Степаненко та Катерина Бойко, а кияни Віталій Горобець і В'ячеслав Смирнов, що представляли збірну України, фінішували десятими в змаганнях серед чоловіків.  

Замітка в естонській газеті закінчувалася такими словами: Шкода, що діяльність суддівської колегії була не на висоті…

Про що йшлося? Відповідь знаходимо у спогадах киянина Віталія Горобця у книзі «40 років по КП»: Результати змагань у заданому напрямку виводили чоловічу частину збірної України на третє місце, завдяки чому у загальному заліку наша збірна випереджала Москву. Однак усупереч Положенню про змагання за яким результат на дистанції у заданому напрямку визначали як суму часу двох чоловічих та двох жіночих пар, головний суддя вирішив провести залік за результатами лише однієї чоловічої та однієї жіночої пари. У московської команди друга пара не завершила дистанцію. Як пояснював один з його заступників:  для Москви важливіше, ніж для України, зайняти вище місце. На загальнокомандні результати лідерів це рішення не впливало, тож інші команди проти нього не заперечували.   

Проведення чемпіонату на Закарпатті стало чудовою школою для багатьох спортсменів та організаторів і дало поштовх розвитку спортивного орієнтування в країні. У 1977 році на 79-й сесії Міжнародного олімпійського комітету (МОК), що відбулася в Празі, було визнано Міжнародну федерацію спортивного орієнтування (IOF).

Ця стаття була вперше опублікована 17 жовтня 2023 р. у "Мукачево.нет". Її автором, як і всіх інших матеріалів, що розміщені на цьому сайті, є Олександр Цепурдей.

Ось кілька статей на туристичну тематику, опублікованих у 1950-х роках у газеті "Сов.спорт". Автором двох з них був Олександр Сарваш:

"Сов.спорт" від 20 вересня 1957 – про переобладнання приміщення покинутої обсерваторії на горі Піпіван під гірськолижну базу.

"Сов.спорт" від 14 лютого 1957 – про раціональне використання можливостей головного ужгородського стадіону

"Сов.спорт" від 17 грудня 1955 – про створення гірськолижної бази на горі Плішка.

 

Впевнена перемога України на Перших всесоюзних молодіжних змаганнях, 1977, Казань.

Ольга Затолокіна, Антоніна Бабенко, Тетяна Овчаренко, Тетяна Яковлева, Сергій Семенов та Сергій Усенко, з табличкою – Валерій Заєрко

У вересні 1977 року у столиці Татарстану Казані відбулися Перші Всесоюзні юнацькі змагання, головним суддею яких був харків’янин Геннадій Застер. Це були перші в совєцькій імперії подібні командні змагання для двох вікових груп (до 18 років та до 20  р.). Кожну республіку представляли команди з 8 спортсменів – по двоє у віковій категорії.

Другий ліворуч головний суддя чемпіонату Геннадій Застер (Харків)

Змагання закінчилися переконливою перемогою збірної України (до командного заліку йшли результати кращого з двох учасників у кожній з 4-х категорій). У категорії Ж20 першого дня на 8-кілометровій дистанції, що проходила через 12 КП, впевнено перемогла Тетяна Яковлева (зараз – Пархоменко, наступного дня вона зайняла третє місце), а Валерій Заєрко в Ч20 фінішував серед однолітків другим (на інший дистанції він був 5-м).

Команда України під час відкриття чемпіонату: з табличкою Ольга Затолокіна, поруч з нею Тетяна Яковлева та Тетяна Овчаренко, за дівчатами Сергій Семенов, Сергій Усенко та Валерій Заєрко

Ще кращими були результати українців наступного дня, коли визначалися чемпіони в особистому заліку. Чемпіонські титули здобули Антоніна Бабенко в Ж20 (зараз – Сергеєва, першого дня вона була 5-ю), Сергій Семенов в Ч18 (у перший день фінішував 9-м) та Ольга Затолокіна (Іванова) у Ж18 (14-й результат першого дня). Високі результати показали також Тетяна Овчаренко в Ж18 (6-та та 15-та), Микола М’ясоєд в Ч18 (10 та 16 місця) і Сергій Усенко в Ч20 (15 та 13 місця). Шестеро з восьми представників України (в тому числі й всі призери) були вихованцями тренерів Всеволода Мішонова і Геннадія Кривоногова з Дніпра, один – Усенко – представляв Суми, Овчаренко – Харків.

 

Микола Мясоєд

Статья Валерія Глущенка «Відчутна перевага» 1977 р.

                З перших років розвитку спортивного орієнтування в країні перевага у всіх змаганнях незмінно була за «лісовими скороходами»  балтійських республік. Це простежувалося і в змаганнях юніорів. Але останнім часом у Ленінграді, Москві й в Україні поступово налагоджувалася робота з дітьми, і орієнтувальникам Балтії все частіше доводиться докладати зусилля, щоб зберегти свою першість.

"Золото" та "бронза" Тетяни Яковлевої та командний Кубок за перемогу на чемпіонаті в Казані

                В Україні особливо успішно працюють з дітьми в Дніпрі. Тренер Геннадій Кривоногов, який займається з молодими спортсменами, докладає багато зусиль для того, щоб його вихованці могли на рівних боротися і перемагати своїх грізних суперників За успіхами українських спортсменів уважно стежать всі тренери країни, що працюють з юніорами. І ось в Казані, де зібралися одночасно всі молоді майстри лісових трас, фахівці погодилися з тим, що «моду» в орієнтуванні починають диктувати спортсмени з України.

                Першою почесне звання чемпіонки країни завоювала вісімнадцятирічна студентка Дніпропетровського інституту інженерів транспорту Ольга Затолокіна, яка, виступаючи в молодшій віковій групі, випередила свою основну конкурентку з Ленінграда А. Васильєву на цілих три хвилини. У юнаків в цій віковій групі перемогу в боротьбі за іншу золоту медаль для збірної нашої республіки здобув теж дніпропетровський студент, тільки з державного університету Сергій Семенов. Ще два вихованці Г. Кривоногова піднімалися на п'єдестал пошани. Антоніна Бабенко до своїх численних нагород за призові місця в чемпіонатах і кубках України додала медаль найвищого ґатунку за перемогу на всесоюзній першості серед старших дівчат, а бронзову медаль завоювала тут її подруга по команді Тетяна Яковлєва.

                Як бачимо, перемога збірної команди УРСР над своїм суперниками була дуже і дуже переконливою. Але шкода, що серед спортсменів, що входили до складу нашої команди, ми не побачили прізвищ молодих київських орієнтувальників.

Збірна команда школярів України. Перші кроки (1975-1977). Частина друга

Першими великими змаганнями для збірної команди школярів України стали всесоюзні змагання 1974 р. у Литві. Стаття про той виступ є тут.  Наступний чемпіонат проходив 1977 р. у Ярославлі.

За підсумками товариського всесоюзного матчу школярів, що відбувся 1976 року у Дніпрі, було окреслено коло кандидатів до збірної України

о

Збір кандидатів до збірної у Брюховичах (1977) поблизу Львова

с

Емблема збірної школярів України 1977 р.

о

Автором більшості з виставлених тут фотографій є один з тренерів збірної, киянин Олександр Бакута 

с

Другі Всесоюзні змагання школярів відбулися 22-25 серпня 1977 року в Ярославській області. Збірна України під керівництвом Олега Матюшкова, Юрія Туряниці, Леоніда Толстіхіна та Олександра Бакути зайняла друге загальнокомандне місце.

Склад команди (разом з запасними): кияни Віктор Білошицький, Ніна Клочок (Петрова), Людмила Титаренко та Віталій Петров, чернівчани Світлана Яшина (Перч) і Віктор Пасніченко, луганка Тетяна Топіха, Алла Пігалюк (Альошина) з Луцька, донеччани брати Олег та Геннадій Продани, сумці Євген Фулеров, Євген Мирошниченко, Людмила Перерва (Синько), харківці Тетяна Овчаренко,  Валерій Стеранов, Тетяна Карпухіна, Наталія Кудіна, Надія Зайцева (Гоєнко),  та три Сергія: Альошкін, Мусийчук, запасні  Ольга Біба, Жанна Хрустальова (Товажнянська), Ольга Затолокіна, Дзятко.

У складі збірної команди школярів Естонії виступав Лехо Халдна – майбутній (з 2016 року) президент IOF. Ось як описував перебіг змагань Валерій Глущенко у статті для однієї з республіканських газет: – Дві хвилини… Багато це, чи мало? Відповідь на питання повинна дати на четвертому заключному етапі естафети серед старших дівчат, член збірної команди України киянка Ніна Клочок, на ІІ Всесоюзних особисто – командних змаганнях піонерів і школярів зі спортивного орієнтування. Ці дві хвилини важили багато. Якщо зможе киянка наздогнати свою суперницю з команди Латвії Б.Борленю, тоді в молодих українських орієнтувальниць четверте місце в естафеті і бронзові медалі за третє місце в загальнокомандному заліку. Якщо програє хоча б секунду, з медалями додому повертатимуться спортсмени росії…

с

Естафета в змаганнях з орієнтування завжди проходить напружено. Звичайно, тільки після цього виду програми остаточно вирішується питання про розподіл командних місць. Так було і на Всесоюзних змаганнях школярів, що проходили в стародавньому місті на Волзі – в Ярославлі.

Під звуки маршу пройшли вулицями міста і вишукувалися на центральній площі юні спортсмени – члени збірних команд 15 союзних республік, міст Москви та Ленінграда. Звучать фанфари – прапороносці виносять державний прапор. Урочистий мітинг відкрив головний судді змагань, генерал-лейтенант у запасі Іван Лісов. Бурхливими оплесками зустріли юні учасники текст вітальної телеграми, що надіслав на їх адресу льотчик-космонавт Петро Климук. Він побажав всім учасникам змагань великих успіхів у житті, навчанні та спорті, перемоги у всесоюзних стартах.

А наступного дня почалися спортивні будні. Вже перші старти довели, що спортивне орієнтування, популярність якого зростає з кожним роком, розвивається не тільки в республіках Прибалтики, а й в Україні, Білорусі, Киргизії та інших республіках.

Старт змагань "за вибором" на ІІ Всесоюзних змаганнях школярів 1977

с

Збірна команда школярів України 1977 р. (старша група): Людмила Перерва, Алла Пігалюк, Ніна Клочок, Надія Зайцева, Тетяна Топіха, Віталій Петров, Євген Мирошниченко, Євген Фулеров, Віктор Пасніченко, Генадій Продан

Змагання одночасно проходили в чотирьох групах: серед старших і молодших дівчат і хлопчиків. Цікаво відмітити, що жодній з команд не вдалося відвезти додому дві золоті медалі. Переможцями першості стали білорус Юрій Піддубний та Андра Янсоне з Латвії, росіянин Валерій Козлов та українка Тетяна Овчаренко. Харківська школярка Таня Овчаренко вже два роки поспіль виграє всі змагання, в яких бере участь. Так було і в Ярославлі. Причому, перемогла Овчаренко дуже впевнено, показавши на дистанції довжиною 3,6 кілометра з 7 КП результат 22 хвилини 41 секунду і випередивши на півтори хвилини срібного призера, свою подругу по збірній України ученицю 10 класу 197 київської школи Людмилу Титаренко.

Збірна команда школярів України 1977 р. (молодша група): Наталія Кудіна, Світлана Яшина, Тетяна Овчаренко, Людмила Титаренко, Тетяна Карпухіна, Олег Продан, Сергій Мусийчук, Сергій Альошкін, Валерій Степанов, Віктор Білошицький

о

Віце-чемпіони ІІ Всесоюзних змагань школярів Віктор Пасніченко та Людмила Титаренко (праворуч)

Цього дня юні українські орієнтувальники завоювали ще дві медалі в старшій віковій групі – срібну буковинець Віктор Пасниченко, та бронзову – киянка Ніна Клочок. Естафету з нетерпінням чекали всі. Аутсайдери сподівалися виправити становище, лідери – закріпити свій успіх. Було чого хвилюватись і тренерам збірної команди України. Хоч першого дня старша команда і мала двох призерів, але в цілому виступила не найкраще. 

Тепер естафетні змагання вирішували, чи зможуть українські орієнтувальники вперше завоювати призові місця, чи, як на перших Всесоюзних змаганнях – не потраплять у призери. Хлопці довели, що вони зробили правильні висновки зі своєї невдачі.

На подіумі ліворуч Євген Мирошниченко

Рівно виступивши на всіх етапах команда України була на фініші другою (Є. Фулеров, Є. Мирошниченко, В. Пасниченко, Г. Продан, першими були росіяни М. Святкін, Р. Шафіков, М. Куокконен та М. Зорін – О.Ц.).

с

Тепер все залежало від виступу естафетної команди дівчат (хто саме стартував поки вияснити не вдалося - О.Ц.). Їм було потрібно хоча б четверте місце… А для цього Ніні Клочок і треба було відповісти на те питання, яке я поставив на початку звіту… Багато чи мало дві хвилини? Чи можливо відіграти їх на короткому етапі в три кілометри, і відіграти у спортсменки, яка входить до складу юніорської збірної команди країни? Ніна відповіла на це запитання ствердно. До останнього метра йшла боротьба, а нагадаю, що позаду залишилися три дуже важких кілометри. Клочок наздогнала свою суперницю. Перетнули вони фінішну лінію одночасно. Таке буває в змаганнях з орієнтування дуже рідко, і все ж таки суддівська колегія, порадившись, віддала перевагу спортсменці з України (вердикт – «випередила на груди» - О.Ц.). Є такий бажаний четвертий результат, а з ним і бронзові нагороди у загальнокомандному заліку!

о

Трохи спокійніше проходила боротьба у молодшій віковій групі. Хлопчики збірної України (на фото Сергій Мусийчук, Валерій Степанов, Олег Продан та Ввктор Білошицкий – О.Ц.) захопили лідерство з першого етапу і утримали його до фінішу, значно випередивши своїх основних конкурентів з команди Латвії (й 43 роки по тих змаганнях Олег Продан згадує: - Якби ви знали, як я тоді обпікся кропивою. Біг перший етап, в короткій формі. А весь ліс був в кропиві. Але тому, напевно, я й випередив другого на 5 хвилин. Правда, потім чесався два дні). Молодші дівчата української команди виступили в цьому виді дещо гірше, ніж напередодні, і не змогли потрапити до призерів, але за сумою двох видів програми збірна України посіла друге місце в загальнокомандному заліку. Закінчилась естафета, а з нею і напружена боротьба, що тривала на лісових трасах Ярославщини. Останній раз на п’єдестал пошани, який було встановлено посеред лісової галявини, піднялися юні спортсмени.

Автор цих двох фото Віктор Пасніченко

Два головних призи – за перемогу у кожній з вікових груп – завоювали орієнтувальники Латвії. А потім на лісову галявину, де проходило нагородження переможців, один за одним приземлялися парашутисти ярославського аероклубу, з якого почала шлях у космос Валентина Терешкова. Цими показовими виступами і закінчилися другі Всесоюзні змагання юних орієнтувальників.

На верхніх фото у статті призери ІІ Всесоюзних... Люда Титаренко та Нина Петрова

с

Наступні – Треті – всесоюзні змагання школярів, що мали пройти у 1980 році, з-за вторгнення радянської армії до Афганістану, не відбулися http://mtbo-mukachevo.blogspot.com/2019/11/blog-post.html

о

Вимпел з автографами членів збірної командим школярів України 1977 р. (з архіву Віктора Пасніченка).

о

Експонат музею Київського центру дитячо-юнацького туризму - прапор збірної команди школярів України 70-х років (фото надано керівником гуртків - майстром спортивного орієнтування Наталією Смалюгою).

Автором більшості з виставлених тут фотографій є киянин Олександр Бакута.

Того ж 1977 року у Казіні відбулися перші всесоюзні молодіжні змагання.