Хто з уродженців земель, що входять до складу сучасної України, першим вистартував на зимових Олімпіадах? Степан Гевак!

Олімпійські медалі 1924 року: літніх Ігор у Парижі з зображенням лиж (ліворуч) та зимових Ігор

 у Шамоні
 

До зимових Олімпійських ігор-2022, які відбудуться у Пекіні, залишається все менше часу. Вже вкрило снігом передмістя китайської столиці Чжанцзякоу, яке прийматиме на Олімпіаді змагання з лижних гонок, лижного двоборства, біатлону, стрибків зтрампліна та фрістайлу. Україна увосьме братиме участь у зимовій Олімпіаді. Очікується, що майже 50 наших спортсменів змагатимуться у 12 видах спорту.

Та чи знаємо ми, хто з уродженців земель, що входять до складу сучасної України, першим вистартував на зимових Олімпіадах? У Вікіпедії пишуть, що таким міг бути львів’янин Степан Вітковський. 1924-го року, під час Ігор у французькому Шамоні, він виступав у складі збірної Польщі у лижній гонці на 50 км. 

Фото з журналу Podkarpatská Rus. Степан Гевак ліворуч

Але цікаву інформацію знаходимо на сторінках часопису Товариства друзів Підкарпатської Русі, що видається у Празі. У 4-му номері журналу за 2020 рік під однією з фотографій підпис: – "Кращі лижники-марафонці Чехословацької Республіки перед стартом на найдовшій 50-кілометровій дистанції. Олімпійські ігри, Шамоні, лютий 1924 року. Ліворуч Стефан Гевак (русин з Підкарпатської Русі)…". Фото ілюструє статтю під назвою "Що спільного у чеських олімпійців з Підкарпатською Руссю…", в якій автор Владімір Запотоцький пише: – "Стефан Гевак народився 1896 року в Мукачеві. У 1924 в Шамоні "підганяв" тоді неперевершених скандинавів на довгих 50-ти і 18-кілометрових лижних дистанціях. Міг поїхати й на Олімпіаду 1928 року, відібрався, але від участі відмовився: сказав, що є вже занадто старим. У 1930-х роках двічі був суддею популярних лижних змагань у Воловці". 

Владімір Запотоцький

Несподіване твердження (щодо мукачівського походження Гевака), адже на сторінці Олімпійського Комітету Чеської Республіки вказано, що Степан Гевак родом з Їлемніце. В той же час 74-річний Владімір Запотоцький є відомим дослідником історії спорту, автором чисельних книжок з історії празького спортклубу "Славія". Тож, користуючись можливістю через редакцію, я запитав якими джерелами послуговувався пан Владімір, стверджуючи це? 

– "Відомості про те, що Степан (Стефан, Штепан) Гевак (чеською Štěpán Hevák) народився у Мукачеві, а в Їлемніце, куди його батьки невдовзі переїхали, того ж року був похрещений як Степан, я знайшов у архівах багатолітнього голови Союзу лижників Чехословацької Республіки (у 1932-1948 роках) Антоніна Яуріса, – відповів Владімір Запотоцький, – та у особистих спогадах Йозефа Нємецького – члена олімпійської збірної 1924 року та близького друга Гевака. Кілька згадок про це є й у Щорічниках празького клубу "Славія" за 1929-1938 роки плюс у збірнику за 1941-1945 (автори текстів Антонін Яуріс, на той час він очолював ще й лижне відділення "Славії", та редактор Йозеф Лауфер). Організатор численних зимових спортивних заходів Мілослав Славік-Татранський – відомий журналіст, літописець та архівіст "Славії", що разом зі Степаном Геваком брав участь в організації лижних змагань у Воловці, також згадував про цей факт.

Гевак був відмінним спортсменом, інструктором, спортивним функціонером і організатором. Перших вагомих результатів досяг шістнадцятирічним підлітком у 1912 році на місцевих лижних гонках у Валтержице, де він жив із батьками. Був членом місцевого спортклубу "Сокіл". Ще юніором змагався у всіх тоді існуючих дисциплінах лижного спорту і неодноразово перемагав навіть старших за себе суперників. З 1920 року вже виступав у складі національної збірної. До Олімпіади в Шамоні встиг стати кількаразовим чемпіоном Чехословаччини, вдало виступав й на міжнародних змаганнях".

30 січня 1924 року у Шамоні-Мон-Блан проводилася 50-кілометрова лижна гонка з дійсно вимогливим перепадом висот 820 метрів. Змагання розпочиналися о 8.37 ранку. 33 лижники стартували на висоті 1400 метрів з інтервалом в одну хвилину на одноколонній трасі для класичного ходу. 

Степан Гевак на старті олімпійської гонки в Шамоні (фото з Вікіпедії)

На сайті kralovedvorsko.cz є спогади Олдріха Колара (1898-1985), який був учасником тих змагань: – "Це була перша лижна гонка Олімпіади. Дистанцію долали по замерзлому крижаному снігу. Степан Гевак, Йозеф Нємецьки, Антонін Готштейн і я – всі на лижах довжиною 235 см. Перші 10 кілометрів дистанція плавно підіймалася вгору, було лише декілька невеликих спусків. Потім почався стрімкий підйом – понад 300 метрів набору! На найвищій точці цього підйому (1820 м) був сильний вітер. Там у будці, такій як ті, що їх уживають військові на варті, стояв чоловік; він просто просунув руку у злегка відчинені двері і подав пляшку теплого чаю. Далі одразу ж пішов карколомний спуск по заледенілому снігу. Надалі лижня йшла переважно високим лісом. Приблизно на півдорозі стояв Карел Яролімек, який дав мені половину апельсина, це був весь перекус і напої за 50 км. На 40-му кілометрі я, і ще кілька інших учасників поруч, були вже настільки виснаженими, що довелося відпочивати. Ми сиділи, а француз пішов до найближчої хати і приніс кожному по скибці хліба. Цього було достатньо, щоб ми змогли завершити гонку. У повному складі закінчили змагання лише три держави – норвежці, що зайняли місця від першого по четверте, італійці (9-10-11-13 місце) і чехословаки (12-14-17-19)". Кращий результат в чехословацькій збірній показав саме Степан Гевак – спортсмен тендітної статури. З-за своєї невеликої ваги він мав величезну проблему на тривалому спуску між 20 і 24 км перегону, де на льодистому снігу ще й доводилося долати опір сильного вітру. Львів’янин Степан Вітковський, що виступав за збірну Польщі, зайняв 21 місце.

За три дні після виснажливої ​​гонки на 50 км відбулася гонка на 18 км з перепадом висот "лише" 170 метрів. І знов Гевак був кращим у команді, фінішувавши 17-м.

Значки учасників Ігор та Конгресу зимових видів спорту в Шамоні та празького клубу "Славія"

Після Олімпіади Степан Гевак продовжував успішно виступати у національних чемпіонатах, останнім активним роком для нього в категорії найсильніших став 1929-й, коли він виборов 6 нагород.

Пізніше, щоби працювати за фахом, він поїхав до столиці, де співпрацював переважно з найбільшим у Празі лижним відділенням спортклубу "Славія", в якому тоді було чимало функціонерів національної федерації. Брав активну участь в організації змагань і з інших видів спорту. У 1929-1936 роках його прізвище зустрічалося серед членів оргкомітетів хокейного турніру Кубок Татр, Гран-прі Чехословаччини з гірських лиж, міжнародних лижних змагань у Попраді і Татранській Ломниці, сокольських лижних змагань у Воловці в 1933 тa 1935 роках. 

 Фотографії з лижних змагань членів мукачівського "Сокола". Позаду ліворуч монастир на Чернечій горі. Фото з журналу "Яс" (Jas, номер від 22 березня 1935 року)

Як повідомляв "Сокольський вісник", у крайових змаганнях, що проходили у Воловці 25 та 26 лютого 1933 року, брали участь команди 4-х військових частин та 9 сокольських клубів з Берегова, Воловця, Хуста, Мукачева, Перечина, Ужгороду, Рахова, Солотвина і Сваляви, а також представники воловецького та ужгородського туристичних клубів. Більшість нагород вибороли мукачівці. Не менш масовими були й лютневі змагання 1935 року поблизу Скотарського, на які окрім закарпатських прибула й 200-особова команда зі Львова.

Основну увагу Степан Гевак приділяв підготовці молоді та організації для неї змагань. Подальші плани змінилися з розпадом країни і нацистською окупацією Чехії. Наприкінці весни 1941 року він повідомив керівництву Союзу лижників Чехії про свою відставку за станом здоров’я. Після цього його спортивний слід зникає. Був одружений, разом з молодшою за нього на 15 років дружиною Франтішкою (1911-1979) виховували двох дітей.

Помер у 1944-му у Празі у віці 48 років.

 

Наша довідка:

Вперше зимові види спорту (фігурне катання та хокей) були представлені в Антверпені (Бельгія) на літніх Олімпійських Іграх 1920 року. На сесії Олімпійського конгресу, що відбулася в червні 1921-го, Міжнародний Олімпійський Комітет вирішив провести "Міжнародний тиждень зимових видів спорту, як частину святкування Ігор VIII Олімпіади 1924 року в Парижі".

Змагання проходили на французькому гірському курорті Шамоні-Мон-Блан з 25 січня до 5 лютого 1924 року.  258 спортсменів із 16 країн світу змагалися у дев’яти видах спорту: лижних перегонах, стрибках на лижах, північному двоборстві (поєднанні лижних гонок зі стрибками з трампліну), бобслеї, керлінгу, хокеї, фігурному та швидкісному катанні на ковзанах, і гонці військових патрулів (свого роду біатлон). Тиждень зимових видів спорту пройшов настільки успішно, що вже наступного року МОК вирішив офіційно створити зимові Олімпіади, заднім числом надавши змаганням у Шамоні титул Перших зимових Олімпійських ігор.

 

Фотографії з архіву В.Запотоцького та відкритих джерел в Інтернеті.

Праісторія біатлону на Закарпатті

Наприкінці минулого року на Закарпатті було створено регіональну федерацію біатлону, а вже у лютому Анастасія Меркушина виборола для області першу медаль світового чемпіонату. Біатлон в Україні є одним з найпопулярніших зимових видів спорту, а за медальними здобутками на змаганнях світового рівня він є абсолютним лідером. Та чи знаємо ми його історію, чи пам’ятаємо, що без малого сто років тому у нашому краї вже проводилися змагання стріляючих лижників?

Українки - бронзові призерки чемпіонат світу з біатлону 2021 в естафеті. Ліворуч А. Меркушина

                Сама назва біатлон походить від поєднання латинського слова bi (два) та грецького слова áthlon (змагання). Для необізнаних цей спорт є дуже подібним до лижних перегонів. Але головна відмінність від "чистих" лижників полягає у тому, що біатлоніст долає дистанцію з гвинтівкою за спиною. Стрільба є невід’ємною частиною біатлонних перегонів, це зрештою, те, що відрізняє їх від лижних гонок і водночас додає привабливості. На відміну від інших видів стрілецького спорту, в біатлоні стріляти доводиться з високим пульсом, на точність прицілювання впливають також часовий стрес і погодні умови на стрільбищі. Тож, якщо коротко, суть біатлону полягає у поєднанні фізичних зусиль на лижні та максимальної концентрації та абсолютній точності на стрільбищі. Але сама назва біатлон з’явилася лише через 30 років після дебюту поєдинків стріляючих лижників на Олімпіаді.

Значки закарпатських та загальночехословацьких чемпіонатів серед лижних патрулів 30-х років ХХ століття - з фейсбук-сторінки Sběratel Českých lyžařských ocenění a vyznamenání

                Відомо, що у Норвегії перші подібні командні змагання були організовані військовими ще у 1767 році. Напередодні першої світової війни лижі активно використовували у збройних силах скандинавських країн, Російської імперії, Австрії та Швейцарії. З 1912 року в Норвегії стали проводити й індивідуальні лижні змагання снайперів.

На старті

                У міжвоєнний період у Чехословаччині, до складу якої входило і Закарпаття, гонка військових патрулів зі стрільбою була популярним, емоційним та видовищним командним видом лижних змагань. Терміном патруль називали невеликі озброєні мобільні загони. Тож це був суто прикладний вид спорту, в якому брали участь реальні армійські підрозділи, а також, як зараз кажуть, представники інших силових структур: прикордонники, митники, поліціанти і жандарми. До команди входило найчастіше 3-4 особи, що у повному військовому спорядженні і зі зброєю долали 30-ти кілометрову трасу, на якій було розташовано 2-3 стрільбища. Кожна команда отримувала обмежену кількість набоїв, якими повинна була вразити вказані мішені, що знаходилися на відстані від 100 до 350 м. З 1929 року до програми національних чемпіонатів додали й гонку "неозброєних" патрулів, де могли стартувати й цивільні учасники. Замість гвинтівки учасники тут несли рюкзаки з грузом.

                Розквіт змагань військових патрулів припав на 20-30-ті роки ХХ століття. Вони були в офіційній програмі Тижня зимового спорту 1924 року у Франції, який роком пізніше був визнаний першою зимовою Олімпіадою. Швейцарський квартет, що переміг у Шамоні, став першим і останнім олімпійським чемпіоном серед військових патрулів, адже на наступних Іграх у 1928, 1936 та 1948 роках цей вид спорту був вже лише показовим. З 1930 по 1941 рік проводились також й чемпіонати світу, в яких титули присуджувались як в індивідуальному, так і в командному заліку.

                На чемпіонатіЗакарпаття вперше лижна гонка цивільних патрулів відбулася 9 лютого 1929 у Воловці: перемогла команда з Мукачева (Йосиф Каше, Франтішек Піцек та Йосиф Заплетал). 25 січня 1930 року закарпатці змагалися в Татрах – у місті Ружомберок проходили регіональні змагання сокольських жуп Словаччини та Підкарпатської Русі: патрулі долали 13-кілометрову дистанцію з рюкзаками вагою 10 кг. У лютому того ж року на чемпіонаті краю, що проходив у Скотарському, в перегонах патрулів стартували 4 команди, а вже за рік на гонці у Воловці їх було десять. На 20-кілометровій трасі 1931 року перемогли галичани з клубу "Чарні", третє місце, слідом за другою командою зі Львова, зайняли мукачівці.

                Перші лижно-стрілецькі змагання військових патрулів на території Закарпаття відбулися 28 січня 1932 року – у пресі можна знайти фотографії зроблені того дня на стрільбищі у Воловці. Вже за тиждень на обласному чемпіонаті було проведено індивідуальні лижно-стрілецькі змагання, а наступного дня – й змагання серед "беззбройних" патрулів. Переможцями серед 16 команд стали львів’яни з Карпатського лижного товариства – Степан Вітковський (учасник Олімпіади 1924 року в гонці патрулів), Збігнев Якубовський та Анджей Тейсер. На другому та третьому місцях фінішували армійці з Ужгороду, а четвертий час показала команда лижної секції мукачівського клубу туристів.

                Лижно-стрілецькі змагання військових та сокольської жупи Підкарпатської Русі відбулися у Воловці 25-26 лютого 1933 року – читаємо у "Сокольському віснику", – Крім армійців участь брали "соколи" з Берегова, Хуста, Мукачева, Перечина, Рахова, Солотвина, Сваляви, Ужгорода та Воловця. У перегонах патрулів зі стрільбою змагалися команди, що складалися з 4-х бійців кожна. Переміг патруль 19-го (мукачівського) піхотного полку, на другому місці були прикордонники, третіми фінішували представники 36-го (ужгородського) полку. В особистих змаганнях на 15-кілометровій дистанції зі стрільбою кращим був рядовий А. Штайгель, а на 18-кілометрівці першим фінішував капітан Отакар Нємєцки. Отакар Нємєцки був легендарною особистістю в спорті – він стартував на зимових Олімпіадах у Шамоні та Сент-Моріці, двічі перемагав на першому в історії лижного спорту чемпіонаті світу, що відбувся 1925 року (у 18-кілометровій гонці та лижному двоборстві), став віце-чемпіоном світу 1926 року. У 1930-33 роках він проходив службу в Ужгороді.

                Під час обласного чемпіонату 1934 року гонку цивільних патрулів замінили естафетою 3 х 10 км. До призової трійки тут увійшли команди львівського клубу "Чарні" (Лєслав Хліпальський, Вествалевич, Хіполіт Файкош), Воловця (Олександр Зельд, Юрій Баганич та Франтішек Філіпі) та Карпатського нартярського товариства зі Львова (Маріан Матлах, Лях, Лєшек Подловській).

                У січні 1935 року лижно-стрілецькі змагання знов проходили у Воловці, а триетапні естафети – у березні у Скотарському. В естафетному чемпіонаті стартувала 21 команда, в тому числі 10 – з Галичини. Кращими серед закарпатців стали команди Рахова (переможці) та дві з Воловця.

                20-21 лютого 1937 року на армійських змаганнях на Рахівщині на 30-кілометровій дистанції стартували п’ять чотириособових патрулів. Перше місце зайняли військові з Хусту, друге – з Мукачева,  трете – з Ужгороду. В індивідуальній гонці на 15 км зі стрільбою до трійки лідерів увійшли військовослужбовці Вайза (Ужгород), Кобес (Хуст) та Піфель (Ужгород).

Після приходу до влади у Німеччині нацистів, уряд Чехословаччини намагався заохотити громадян до підвищення обороноздатності держави і стимулював розвиток прикладних видів спорту. Тож з 1934 року стали проводитися загальнодержавні лижно-стрілецькі змагання патрулів й для цивільних. 1937 року у Банській Бистриці, де стартували 119 патрулів, команда юніорів з ужгородського клубу туристів фінішувала у своїй віковій категорії на третьому місці. У літньому різновиді гонок патрулів юнаки з Мукачева у липні 1938 року у Брні зайняли 4 та 9 місця у змаганнях на кубок Президента Республіки.

Успішно виступали на загальнодержавному рівні й військовослужбовці, що проходили службу на Підкарпатській Русі. Вони неодноразово здобували найвищі нагороди у перегонах патрулів на загальноармійських змаганнях, а представник 45-го (хустського) піхотного полку Ян Міттлохнер 1924 року у складі збірної Чехословаччини навіть брав участь у першій зимовій Олімпіаді, де зайняв четверте місце. 

Навички здобуті під час тренувань стали в нагоді під час другої світової війни. Найбільш яскраво це проявилося у Фінляндії, де саме мобільні лижні загони з влучними снайперами допомогли фінам під час Зимової війни (радянського вторгнення на рубежі 1939 та 1940 років) відстояти свою незалежність.

Спеціальний лижний підрозділ для бойових дій у Карпатах був створений взимку 1945 й у чехословацькому військовому з’єднанні генерала Людвіка Свободи, значну частину якого складали русини-українці з Підкарпатської Русі.

                По війні гонка патрулів була розіграна ще під час Олімпіади 1948 року, але у зв’язку зі зростанням антимілітаристських настроїв у світі надалі її було вилучено з програми всіх великих змагань. Чиновники аргументували своє рішення тим, що це був суто військовий спорт. Та незабаром все змінилося – лижні змагання у поєднанні зі стрільбою все активніше стали розвивати у спортивних клубах. 1948 року було створено Міжнародний союз сучасного п'ятиборства та біатлону, 1954 року Міжнародний олімпійський комітет визнав біатлон олімпійським видом спорту. У 1958 році відбувся перший чемпіонат світу, а через два роки біатлон вже був й у офіційній програмі на Олімпіаді. Наприкінці 60-х у багатьох країнах з’явилися спеціально для біатлону збудовані траси. 1978 року бойові карабіни замінили на малокаліберну гвинтівку, дистанцію стрільби зменшили до 50 м – завдяки цьому спорт став більш доступним і видовищним. 1984 року вперше на чемпіонаті світу виступили жінки.

Чемпіонат світу серед військовослужбовців. Збірні команди України та Австрії

В Україні перші секції з біатлону з’явилися наприкінці 50-х років, у січні 1963 у Харкові пройшов перший чемпіонат республіки. 1993 року Федерацію біатлону незалежної України було прийнято до Міжнародного союзу біатлоністів. З 1994-го, коли дебютували на Олімпійських іграх самостійною командою, наші вибороли 4 олімпійських медалі: золото в естафеті 2014 року (Вікторія та Валентина Семиренки, Юлія Джима та Олена Підгрушна),  срібло 1998 року (Олена Петрова), та дві бронзи – 1994-го (Валентина Цербе) і 2006-го (Лілія Єфремова).

Українки на 3 місці чемпіонату світу серед військових в гонці патрулів

                Як би дивно це не здавалося, але, не зважаючи на заборону 1948 року, "дідусь" сучасного біатлону все ще живий. Гонка військових патрулів проводиться й донині в рамках Всесвітніх зимових ігор військовослужбовців та військових чемпіонатів світу з лижного спорту (СІЗМ). В останньому з них, що проходив австрійському Хохфільцені, брали участь спортсмени з 25 країн. У гонці патрулів на 15 кілометрів українські жіноча (Валерія Дмитренко, Ірина Варвинець, Марія Кручова і Юлія Джима) та чоловіча (Артем Тищенко, Руслан Ткаленко, Артем Прима та Сергій Семенов) команди посіли треті місця.

    Та це вже інша історія.

 

Перші кроки лижного спорту на Закарпатті ©

            Зимові Карпати сьогодні насамперед асоціюються з лижним спортом, але ще відносно недавно на Закарпатті навіть уявлення не мали про існування лиж. На початку ХХ століття на поодиноких курортах на південних схилах Карпат лижами для прогулянок  користувалися виключно заможні австрійці та угорці. Але під час Першої світової війни військові відкрили у лижному спорті надзвичайно ефективний засіб для боротьби зі складними умовами в засніженій гірській місцевості.

Лижний підрозділ австро-угорського війська в Карпатах атакує москалів, 1915 р.

Ось як згадував про це Михайло Горбовий – безпосередній учасник тих подій: - Після впертих і завзятих боїв на Бескиді 1914 року, коли австрійська армія почала відступати на Мадярщину, 2-й курінь Українських січових стрільців, пробувши кілька тижнів на засніжених полонинах Зуґо (це угорська назва села Гукливе, мова йде про Боржавські полонини), перейшов на відпочинок до Берегфораш (нині село Родниківка) на Закарпатській Україні.

Не був це правдивий відпочинок, бо сотні мусили на зміну висилати стежі й виставляти полеві сторожі на Коссяку, Здиняві і Збуні (гора Косяк, села Жденієво та Збини)… Зима тоді була велика, западиста, місцями було по півтора й по два метри снігу… Треба було бродити величезними снігами, що сильно мучило стрільців…

Та прийшла в нашу місцевість новина. Це прибув відділ альпійських стрільців-лещатарів. Багато з нас, стрільців, до того часу не бачило лещат (лиж)… Але та їзда всіх так зацікавила, що, коли проголошено відкриття лещатарського курсу, зараз до нього зголосилося поважне число стрільців…

Стрільці швидко вивчилися їзди, а декотрі навіть стали соромити своїх вчителів. Не раз прикро ставало на серці, коли ми порівнювали цих метких, бистроумних, при тім усе веселих, радісних старих німчуків із так старими нашими дядьками – вічно нарікаючими, отяжілими, огірченими… Ми ще тоді не здавали собі справи з того, що це спорт і вправи так змінюють і відмолоджують людину. 21 січня 1915 р. почався австрійський наступ, і вже в першім бою лижники відіграли велику ролю…

Австрійський лижний патруль в Карпатах, 1915 р

По закінченні війни наш край під назвою Підкарпатська Русь було включено до складу Чехословацької Республіки. Чехія була одним з лідерів у зимових видах спорту. Спілка лижників Чеського королівства, яку у грудні 1918 році було перейменовано у Союз лижників Чехословацької Республіки, була заснована ще у 1903 році і була першою національною федерацією в світі.

Серед тисяч урядників, вчителів та військових, що прибули до нашої області, було чимало тих, хто своє дозвілля присвячував спорту, серед них були й відмінні лижники. У містах почали створюватись спортивні та туристичні клуби. Цікава статистика 1922 року: після осіннього призову до армії, Міністерство оборони зібрало від всіх військових з’єднань дані щодо національності лижників-новобранців. Ще до служби вправно володіли лижами 749 німців, 671 чехословак (тоді писали саме так), 18 русинів-українців, 14 угорців та 3 поляків. Частина з цих лижників проходила службу у 12-й дивізії, що базувалася на Закарпатті. Тож не дивно, що саме армійці стали локомотивом розвитку лижного спорту в нашій області.

Кадри з кінохроніки 1924 р

У лютому 1923 року на перших загальновійськових змаганнях, що проводилися у місті Желєзна Руда на кордоні з Німеччиною, команда з Підкарпатської Русі виступила вдало. Чемпіоном Збройних Сил Чехословаччини у комплексному заліку (зараз це назвали би лижним багатоборством) став Ян Міттлохнер – воїн 45 піхотного полку з Хусту, а бронзовим призером – поручик 36-го (ужгородського) полку Йосиф Прохазка. До суми йшли результати перегонів на п’ятикілометровій дистанції з перешкодами (у військовій формі та зі зброєю), гонки на 17 км у спортивному одязі та стрибки з трампліну. Міттлохнер переміг на трампліні, був другим на 17-кілометрівці та шостим на 5 км, Прохазка фінішував третім в обох гонках. Втім, до призової трійки з-за дискваліфікації у перегонах патрулів (тодішнього різновиду біатлону) закарпатська команда у загальному заліку не потрапила.

Кадри з кінохроніки 1924 р

Та вже за рік газети повідомили про впевнену перемогу підкарпаторуської дивізії на тих змаганнях, які до того ж стали міжнародними (в них брали участь команди Польщі, Румунії та Франції). У першості патрулів на 30-кілометровій дистанції закарпатці Прохазка, Винш та Міттлохнер фінішували першими, на 7 хвилин випередивши найближчих з переслідувачів. В комплексному заліку в особистих змаганнях Ян Міттлохнер став віце-чемпіоном чехословацького війська (а до цього ще й переміг у гонці на 7 км), а Альбрехт Мерганс (45-й полк з Хусту) виборов бронзову нагороду. По повернені з Шумави до Ужгороду командний кубок та медалі були виставлені у місті для загального огляду. Цей чемпіонат є цікавим ще й тим, що завдяки тогочасним кіноманам були відзняті найцікавіші моменти змагань і тепер репортаж є доступним на веб-сторінках Військового музею в Празі. http://www.vhu.cz/1-mezinarodni-armadni-lyzarske-zavody-1924/ 

Чи стала та перемога сенсацією? Швидше за все – ні. Адже до Желєзної Руди Міттлохнер і Прохазка прибули прямо із Шамоні, де брали участь у Тижні зимових видів спорту. Ян Міттлохнер у складі збірної Чехословаччини там зайняв четверте місце у перегонах патрулів, Йосиф Прохазка був в команді запасним. Змагання у Франції роком пізніше були визнані першими зимовими Олімпійськими іграми, але гонки військових патрулів отримали статус показового виду спорту. У цьому статусі вони були й на Олімпіадах у 1928, 1936 і 1948 роках. На Зимовій Олімпіаді 1928 року у швейцарському Сент-Моріці офіцер ужгородського полку Прохазка був вже капітаном збірної.

Збірна Чехословаччини на Олімпіаді 1924, у складі команди крокують Ян Міттлохнер та Йосиф Прохазка

На початку 20-х років ХХ століття на Закарпатті практично не існувало спортивних традицій, не було власних спеціалістів з фізичної культури, матеріальної бази. До цього можна додати майже суцільну неграмотність місцевого населення, вражаючу бідність та нерозуміння корисності спорту.

Для містян початок катання на лижах був пов’язаний з туризмом. Лижні походи в гори були невід’ємною частиною програми туристичних клубів. Найпопулярніші у 20-х роках маршрути пролягали навколо Ужоцького та Бескидського перевалів, вели вершинами Вододільного хребта та Боржавських полонин. Лижі були досить дорогими, тому лижні прогулянки спочатку справді були елітарною забавою.

23 лютого 1924 року військові провели лижні змагання у Воловці. Чемпіонами 12-ї, або як її ще називали, карпаторуської дивізії стали представники хустського гарнізону Альбрехт Мерганс (на дистанції 7 км з перешкодами) та Винш (17 км). Як зазначалося у пресі: - Дистанції були ідеальними і нічим не поступалися трасам на Шумаві. Та загальний жаль викликала мінімальна участь невійськових лижників…

Військові спортсмени на змаганнях у Воловці

На всеармійському чемпіонаті 1928 року у Високих Татрах "закарпатська" дивізія виборола бронзові медалі у триетапній естафеті на 15 км та у перегонах патрулів.

З часом ситуація у масовому спорті змінюється на краще, лижам все більше уваги приділяють у школах і пластових гуртках, патріотично-спортивних організаціях "Сокіл" та "Орел". Відомий дослідник історії спорту Василь Федак у своїй книзі "Закарпаття у спортивному вимірі", згадує про змагання, які у 1925 році на околиці села Волосянка провели учні ужгородської горожанської школи на чолі з вчителем Франтішком Кашпарцем.

8-10 лютого 1929 року у Воловці відбувся перший обласний чемпіонат, в якому виступали як військові так і цивільні спортсмени. Організували його командування 12-ї дивізії спільно з крайовими сокольською та туристичною організаціями.

Окрім дистанцій для армійських спортсменів, які долали трасу у військовій формі, зі зброєю та рюкзаком вагою 5 кг, були підготовлені згідно правил й спортивні траси для таких вікових категорій: молодші юнаки (до 14 років), старші юнаки (15-16 років), юніори (17-18), молодь (19-20),  дорослі (від 21 року), ветерани (старші 35 років). Окремий залік був і для жінок, яких, втім, у ті часи у спорті було дуже мало.

Значки перших обласних чемпіонатів 1929-31 рр. з фейсбук-сторінки Sběratel Českých lyžařských ocenění a vyznamenání

               o

Підбірка фотографій про перший чемпіонат Закарпаття у журналі "Jas" від 1929-03-07 

 У статті про змагання підкреслювалося, що вони пройшли …на важкій гірській місцевості за складних погодних умов (30-40 градусів нижче 0)… І це небуло перебільшенням, адже січень-лютий 1929 увійшли до історії Європи як "зима століття", тоді кригою вкрилися навіть порти на Чорному морі, лід на річках тримався понад 60 днів, а на метеостанціях у Сянках та на півдні Чехії фіксували морози до мініс 42. Та, незважаючи на це, учасники закарпатського чемпіонату показали відмінні результати. Першими "цивільними" чемпіонами Закарпаття стали: на 18-кілометровій дистанції Альберт Глос (чоловіки) і Циріл Гердлічка (ветерани), на 12-кілометровій трасі Борош (молодь) та Ярослав Вандас (початківці), Павла Піцкова випередила всіх суперниць на дистанції 8 км. Більшість з переможців представляли Мукачево. Найшвидшими серед військових були Антонін Кубена з 36 полку (Ужгород, 30 км та 18 км) та прикордонник Арност Томаш (Мукачево, 7 км). Як повідомлялося у пресі, за змаганнями спостерігало майже 2000 глядачів, серед яких було чимало галичан.

Виставка у Празі, праворуч фотоальбом

                До речі, з 11 вересня 2019 року по 23 лютого 2020 року у Празі проходила виставка
"Підкарпатська Русь – частина нашої історії" з фондів Національного музею.
Серед інших експонатів там був виставлений цілий альбом з фотографіями перших
лижних змагань у Воловці (Památeční album z prvnich lyžařských závodů ve
Volovci). 

            За два тижні після воловецьких стартів ужгородець Антонін Кубена став чемпіоном Збройних Сил на дистанціях 18 і 7 кілометрів (змагання проходили у Чехії).

            22 грудня 1929 року було засноване Підкарпатське відділення (читай – обласна федерація) Спілки лижників Чехословаччини. Штаб-квартира федерації знаходилася в Мукачеві, і це не випадково, адже лише тільки лижна секція мукачівського туристичного клубу об’єднувала на той час 85 лижників, а окрім неї та військових лижним спортом займалися у навчальних закладах, сокольських та скаутських організаціях…

            Щотижня на вихідних члени секції відправлялися у гори: група сильніших у суботу виїжджала з ночівлею до Воловця – до клубного приюту, що знаходився на полонині Боржава на горі Плай, а менш досвідчені недільного ранку під’їжджали поїздом до Бескидського перевалу, де за домовленістю поїзд робив зупинку біля самого будинку прикордонників.

Туристичний притулок на горі Плай, 30-ті роки ХХ ст.

            2 січня 1930 року в мукачівському кінотеатрі було показано навчальний фільм "Техніка сучасного лижування". Фільм супроводжувала лекція, яку відвідали понад 150 лижників, за кілька днів на горі Плай провели практичні заняття.

            23 лютого 1930 р. новостворена федерація організовувала вже другий за ліком крайовий чемпіонат з лижного спорту. Спочатку ці змагання планувалося провести 8-9 лютого у Воловці (випустили навіть значок з цією датою), але з-за нестачі снігу їх перенесли вище в гори – на залізничну станцію Скотарське. У заході взяли участь спортсмени з усієї Підкарпатської Русі, серед них було 6 жінок та 66 підлітків. У головній та ветеранських категоріях виступало 59 чоловіків. Для тих, хто не був членом лижної спілки створили окрему категорію (гості), в якій виступали сильні спортсмени з 12-ї піхотної дивізії та 8 представників львівської спілки лижників. Гості зі Львова у своїй категорії випередили всіх суперників за винятком переможця – рядового Горна, кращим з місцевих спортсменів став Міллер з ужгородського спортклубу. З 24-х нагород, що розігрувалися, 20 здобули мукачівці, а чотири поїхали до Ужгороду.

Верховинські діти - прихильники лижного спорту. Fotoalbum Život na Podkarpatské Rusi, фото Ing. Vlad. Pešek

о

Обкладинка журналу Pestrý týden від 17 січня 1937 р.

о

            Чемпіонами на 18-кілометрівці стали: Алоіс Горн (гості), Міллер (чоловіки) і Ян Прікрил (ветерани), на дистанції 12 км: Антонін Балцар (початківці), Борош (молодь) і Фаборський (юніори), на двокілометрівці: Мирослав Кверка (старші юнаки) та Микола Асталош (молодші хлопці).

            Львів’яни заснували для закарпатських змагань кубок з альпаки, який вручили переможцю у відкритому класі військовослужбовцю Горну. У лютому 1932 року, після демобілізації з армії і повернення додому у Карконоші, Алоіс Горн стане чемпіоном Чехословаччини на самій довгій п’ятдесятикілометровій дистанції.

            Відмітимо, що у складі галицької команди виступав перший львівський зимовий олімпієць Степан Вітковський, який у Скотарському фінішував третім. У 1924 році на Олімпіаді у Шамоні він стартував на 50-кілометровому лижному марафоні.

            Автор репортажу про воловецькі старти підкреслив, що у змаганнях взяли участь понад 40 місцевих учасників, переважно дітей, які змагалися на саморобних лижах, зроблених з дощок-клепок і багато хто з них навіть подолали всю дистанцію.

Зразки лижного спорядження першої половини ХХ століття. Фото з фейсбук-сторінки Sběratel Českých lyžařských ocenění a vyznamenání

            Влітку 1930 року для молоді з Мукачева, Сваляви та Воловця обласна федерація закупила 30 пар лиж. Як видно з газетних публікацій, вже з наступної зими волівчани стали беззаперечними лідерами на обласних змаганнях в юнацьких категоріях, а за кілька років серйозну конкуренцію їм складали й рахівчани.

            Протягом всього сезону 1929/30 тривали дружні контакти з лижниками з Галичини. Тієї зими львів’яни 5 разів відряджали на Закарпаття свої команди, загалом 67 осіб.

Фото до статті про ІІІ чемпіонат Закарпаття з лижних гонок, розміщеної у журналі "Зимовий спорт"

            Третій обласний чемпіонат у лютому 1931 року пройшов у два етапи: дорослі змагалися у Волосянці, а молодь – у Воловці. Змагання на Ужоцькому перевалі були добре організованими і стали хорошою промоцією лижного спорту. Серед 500 глядачів були й перші особи крайової адміністрації, – відмічали в газетах, – Загальну увагу привертали верховинські діти, які, на власноруч зроблених під керівництвом вчителя лижах, на найближчий гірці демонстрували свої здібності.

Медаль ІІІ чемпіонату Закарпаття з лижних перегонів, що проходив у Волосянці. Належала Шпінару.

Чемпіонкою на шестикілометровій дистанції серед жінок стала Зденка Заплеталова, у чоловіків на 18-кілометровій трасі переміг Антонін Балцар, серед ветеранів – Йосиф Заплетал (всі з Мукачева), в категорії гостей найсильнішим був воїн Шпінар. Кращим серед новачків на 10-кілометрівці виявився Ярослав Цимбрила з Ужгороду. В змаганнях серед юнаків і молоді перемагали лише волівчани. Чемпіонами на 3-кілометровій трасі стали брати Зіндулки, Славко переміг серед молодших юнаків, а Євген – серед старших. Переможцем серед юніорів став Михайло Ільницький, а серед молоді – Микола Шмід.

Призери юнацького чемпіонату Закарпаття 1931 року

            Двома тижнями пізніше, під час походу на Рахівщині, на горі Шешул в лавині загинув ужгородець Циріл Гердлічка – відмінний лижник і один з перших чемпіонів краю.

У квітні 1931 року, після навчальних курсів у Татрах, першими "дипломованими" інструкторами з лижного спорту на Закарпатті стали ужгородці Ян Прікрил і Рудольф Вагнер, та мукачівці Антонін Балцар, Йосиф Каше і Йосиф Заплетал.

            Влітку того ж року у Воловці розпочалося будівництво першого на Закарпатті лижного трампліну. Спілка лижників Чехословаччини виділила на це 30 000 крон. Проект розробив видатний спортсмен і архітектор Карел Яролімек (спроектував кількасот трамплінів, очолював технічний комітет національної федерації та працював у Міжнародній федерації. Як керівник чехословацької олімпійської збірної побував на 4-х Олімпіадах та 9-ти чемпіонатах світу). Крім самого трампліну передбачалося побудувати трибуни для глядачів та будиночки для перевдягання спортсменів. 

            З часом географія обласних змагань значно розширилася: окрім Воловця їх проводили в Ясіня, Хусті, Рахові, на Ужоцькому перевалі, у Волосянці, Скотарському та на ужгородській Плішці.

На зборах національної Спілки лижників, що проходили у Празі 25 жовтня 1931 року, загальну увагу привернув виступ керівника Підкарпатського відділення Яна Прікрила, який розповів про проблеми у розвитку лижного спорту в регіоні, і попросив Лижну асоціацію, і всіх присутніх про допомогу. Керівництво свою підтримку гарантувало, а компанії-виробники лиж Mečíř і Slonek пообіцяли відправити на Підкарпаття свою продукцію.

Представники цих лижних фірм дарували свою продукцію неімущим дітям Закарпаття. Фото з фейсбук-сторінки Sběratel Českých lyžařských ocenění a vyznamenání

Невдовзі чимало газет опублікували такі звернення: - Передайте старі лижі бідним дітям на Підкарпатській Русі. Спілка лижників Чехословаччини звертається до своїх членів з проханням віддати свої старі непотрібні лижі. У багатьох з вас зберігаються лижі, на яких вже не їздите і які вам непотрібні. Віддайте їх федерації, а ми перешлемо їх на Підкарпатську Русь для дітей нужденних горян, які будуть вдячні вам за те, що дали їм можливість займатися лижним спортом. Приймемо також старі лижні черевики, використані кріплення, вживаний лижний одяг…

Юні лижники Закарпаття. Фото з лютого 1935 року

            З подібними закликами зверталася і обласна федерація: - Лижники! Подаруйте свої непотрібні лижі дітям з гір карпатських, що живуть у злиднях. Тут у Мукачіві та у верховинської молоді є дуже велика зацікавленість у лижному спорті, але клуби об’єднані у Підкарпатській жупі Спілки лижників з-за нестачі коштів не можуть навіть частково забезпечити їх спорядженням. Це надзвичайно бідний край з жахливими умовами життя людей. Вітатимемо кожну річ і навіть пошкоджений лижний інвентар, який тамтешні хлопці після ремонту використають. Дари приймає Підкарпатська жупа Спілки лижників за адресою Мукачево вул. Городська, 11.

            Зацікавленість русинської молоді до лижного спорту постійно зростає і з часом, можливо, хтось із місцевих вихованців приверне до себе увагу спортивного світу.

            Такими були перші роки становлення лижного спорту на Закарпатті.