Чи можна в Україні купити звання Майстра спорту? А запросто! Варто лише сплатити стартовий внесок на юніорському чемпіонаті Європи з рогейну і ви - вже Майстер!

 Ось як про цей вид активного дозвілля написано на сайті Всесвітньої федерації рогейну: якщо ви любите сімейний активний відпочинок на відкритому повітрі, то найкраще для вас підійде рогейн. Це саме те, що зможе зацікавити вас, ваших друзів і членів вашої родини. Адже участь у змаганнях, (навіть у чемпіонатах світу!) можуть брати навіть початківці і діти, головне, щоби ви були достатньо здоровими і любили ходити пішки. Зберіть команду (від 2 до 5 осіб) – друзів чи родичів, які із задоволенням ходять у вашому темпі. Буде добре, якщо хоча б один з вас буде мати якісь навички роботи з картою і компасом. Підберіть взуття для зручної ходьби або бігу підтюпцем, одяг, в якому ви будете почуватися комфортно за будь-якої погоди, їжі стільки – скільки душа забажає. На старті організатори заздалегідь видадуть вам карту з контрольними точками, по якій ви з друзями сплануєте собі маршрут, можете навіть передбачити нічліг у кемпінгу та вечерю у придорожньому ресторанчику! Ніхто не контролюватиме, як швидко чи повільно ви подорожуєте, скільки відпочиваєте. Головне знайдіть, скільки зможете, контрольних пунктів і своєчасно – через 24 години – поверніться до фінішу.

Перші старти з Рогейну  відбулися у 1970-х роках в австралійському Мельбурні, зараз подібні події вже проходять по всьому світу і регулярно збирають декілька сотень учасників. Така популярність пов'язана з акцентом на участь, а не просто змагання. Команди подорожують у самостійно обраному темпі, і всі, від дітей до бабусь і дідусів, можуть відчувати задоволення від навігації по карті і компасу між контрольними точками, знайомлячись по ходу з природними та історичними цікавинками. Всі команди одночасно покидають стартове містечко, і хоча й вибирають свій власний шлях, але весь час бачать один одного, тому в нікого не має відчуття, що він відстає і програє суперникам. Це відмінний спосіб провести свій вільний час!

На відміну від спорту, у Рогейні немає жодних обмежень по участі у змаганнях найвищого рівня, навіть на чемпіонатах Європи. Не країна, а саме учасники приймають рішення про участь, до старту на рівних допускаються навіть команди, що складені з представників різних країн! Саме тому в Рогейні беруть участь як добре підготовлені найсильніші спортсмени, які готові протягом 24 годин безперервно битися за звання чемпіонів, так і аматори, які прагнуть активно провести вихідні на природі. У Рогейні залюбки приймають участь і прихильники  пригодницьких перегонів, і ветерани спортивного орієнтування, і ті, хто не зумів реалізувати себе в інших видах спорту. 

10 чемпіонат Європи з Рогейну, Іспанія

Нагороди розігрувалися у 4 вікових категоріях – від юніорських до ветеранських, та у трьох класах: серед чоловічих, жіночих та змішаних (клас Мікс) команд.

Головний титул абсолютного чемпіона серед 94-х чоловічих команд виборола команда  BUFF-TIERRA TRÁGAME, у складі якої виступали 38-річний екс-чемпіон світу зі спортивного орієнтування фін Томмі Толкко та 42-річний чемпіон світу з пригодницьких перегонів Ауреліо Олівар. Чемпіони подолали більш ніж 100-кілометровий маршрут за 23 години 28 хвилин та 31 секунду. 

Віце-чемпіоном, з результатом 23.24.40 став французький пригодницький клуб ARVERNE AIRXTREM (Фредерік Паржих та Стефан Думорт'єр), бронзовим призером – іспанський CLUB DEPORTIVO NAVARRA (Роберто Паскуаль, Ерік Колон, Хорхе Урк'юзу). На четвертому місці фінішувала українська команда у складі киянина Олександра Дмитрука та сімферопольця Олександра Шешукова.

У змішаному класі, де змагалося 59 команд, перемогу з результатом 23 години 26 хвилин та 55 секунд виборола ветеранська команда з Латвії DOS CAMISAS HÚMEDAS ("Дві мокрі сорочки"), за яку виступали 45-річні легкоатлети-стаєри Аніта Лієпіня (учасниця двох Олімпіад та чемпіонатів світу з легкої атлетики) і Валтерс Камінскіс. З другим  результатом фінішували мегазірки сучасного мультиспорту з Фінляндії команда TEAM MULTISPORT.FI, у складі якої стартували чемпіон світу та Європи з мультиперегонів, призер чемпіонату світу зі спортивного орієнтування 45-річний Петрі Фосман та тріатлонистка Хенріка Малмстрьом. Третій час у латвійської команди EASY, за яку виступали досвідчені рогейністи 45-річні Ілзе Лапіна та Айгарс Астінш. Наступні три місця зайняли команди, до складу яких входили українці: 

 4.  UCRAÏNA – CATALUNYA (колишня львів'янка Ольга Манко, що вже 12 років живе у Каталонії, та Францез Феррер), 5. CARPATY (херсонка Марія Шупер та Василь Боднарук з с.Татарів, що біля Яремчі), 

 6. UKRAINIAN EAGLES ("Українські соколи" – черкащанка Тетяна Уфімцева, вінничанин Олександр Марчук та Георгій Фечо з Ужгороду). У своїй групі (без ветеранських команд) "Соколи" зайняли 4-е місце!

А ось у змаганнях жінок (8 команд) перемогли українські OLENY – Олена Доценко та Олена Костіна з Сєвєродонецьку! Дівчата подолали трасу за 23 годин 37 хвилин та 14 секунд. На другому місці фінішувала команда UNDA з Латвії (Айва Яковела та Алда Бразуне), на третьому – ISONIEMILUOMA з Фінляндії (Тіна Ісоніємі та Пайві Луома).

Парадокси чемпіонату Європи.

Для цивілізованого світу, з його високою суспільною свідомістю, є неприпустимою, з точки зору безпеки дітей, самостійна участь неповнолітніх у добових змаганнях на незнайомій місцевості. Тож в юніорських категоріях чемпіонату стартували лише команди з колишнього соціалістичного табору: Польщі, Росії та України. Причому в змаганнях як дівчат (де була лише ОДНА команда) так і хлопців (ТРИ команди), чемпіонами стали поляки з ROGAINING TEAM POLAND.

До наших краян "успіх" прийшов у суперництві Міксів, де на змагання попередньо було заявлено ТРИ і лише українські (!) команди. Тут тренери змогли повністю проявити свою тактичну майстерність. Врахувавши, що за українською спортивною класифікацією звання "Майстра спорту" присвоюється лише за два перших місця, вони завчасно переформовували команди, створивши з ТРЬОХ – ДВІ.  У "безкомпромісній" боротьбі перемогла команда KHERSON, у складі якої виступали Юлія та Микола Кобець з Херсону, і вінничанин Володимир Бездітний. Ужгородці Андрій Соханич та Лоліта Рахманова, разом з вінничанкою Марією Соколовською (команда UKRAINIAN EAGLES-2) зайняли друге (тобто - останнє) місце і стали віце-чемпіонами Європи (!?!). Вітаємо спортсменів та їх тренерів! 

   У кар'єрі Георгія Фечо це вже третій чемпіонат Європи з рогейну. Дотепер його найвищим досягненням було 14-те місце в парі з Тетяною Уфімцевою на чемпіонаті в Естонії. Лоліта Рахманова вже вдруге змагалася в таких великих змаганнях. Нагадаємо, на минулорічному чемпіонаті світу серед юніорів, який відбувався наприкінці серпня 2012 року в Чехії, команда у складі Лоліти Рахманової, Віктора Андрейковича та Євгена Сіротова (переможця чемпіонату Європи серед юніорів 2012 року (серед 3-х команд, що брали участь, дві були з України) також фінішувала останньою – на п’ятій позиції.

Повні результати європейської першості є тут.  Звідсі ж взяті й фотографії.

Ось телерепортаж з цих змагань.

Войтех Бігарі: - Спортивне орієнтування завжди дарувало нам відчуття нового, високі швидкості і море адреналіну!

Восени 2013 року в Україні та багатьох країнах колишнього СРСР святкуватимуть 50-річчя виникнення спортивного орієнтування на теренах радянської імперії. Відлік ведуть від термінів проведення Перших Всесоюзних змагань, що з 11 до 15 жовтня 1963 року, проходили на Закарпатті неподалік від Ужгороду. Але ж є очевидним, що у змаганнях, тим більше такого рівня, не могли приймати участь непідготовлені учасники. Ось як розповідає про той, "доісторичний" період перший чемпіон Закарпаття з орієнтування на місцевості (так називався цей вид тоді ще туризму) 78-річний мукачівець Адальберт-Войтех Бігарі.

 Ще у 1952 році, коли, вперше на Закарпатті, поблизу гори Анталовецька Поляна було проведено обласний туристичний зліт, до його програми було включено й  туристичні змагання з багатоборства. В залік йшла туристична смуга перешкод та командні змагання з орієнтування, в яких прийняли участь кілька туристичних груп з Ужгорода та Мукачева. Знання топографії, вміння читати карту, впевнено орієнтуватися – все це завжди було і є обов'язковим для туриста. Відсутність цих навичок і недостатні знання топографії призводило до помилок при розробці маршруту, а невміння орієнтуватися – щонайменше до втрати часу, зриву походу чи навіть і до більш серйозних наслідків. Ті, перші змагання з елементами орієнтування, мало походили на сучасні: команди туристів, з важкими рюкзаками, повинні були вночі, використовуючи карту, пройти багатокілометрову дистанцію і знайти один-два контрольні пункти.

Адальберт-Войтех Бігарі народився 22 липня 1935 року у Мукачеві. Після закінчення семирічки (СШ № 3, нині це загальноосвітня школа імені Ференца Ракоці Другого), навчався у мукачівському педучилищі, яке закінчив у 1955. Займався легкою атлетикою, був одним з найсильніших бігунів Закарпаття – рекордсменом області в бігу на 800 та 1500 м, учасником легкоатлетичних чемпіонатів України. Військову службу проходив у спортроті – спеціальному військовому підрозділі, в якому для  талановитих і перспективних спортсменів створювалися достатні умови для розвитку майстерності. Після демобілізації, з 1959 до 1963 року, працював спортінструктором на Мукачівському промкомбінаті облспоживспілки (пізніше перейменованому в завод торговельного обладнання), де директором був великий прихильник спорту Олександр Михайлович Бєлоусов. З 1962 року паралельно з легкою атлетикою, Войтех почав активно займатися водним туризмом, пізніше був учасником найскладніших походів IV та V категорії складності по Приполярному Уралу, Кольському півострову, Далекому Сходу, Туві, річкам Карпат і Сибіру.

-          Про змагання з орієнтування на місцевості я вперше дізнався від Золтана Людвиговича Пинзелика, великого ентузіаста і організатора туризму (працював вчителем СШ № 3; у жовтні 1963 року був головним секретарем Перших Всесоюзних змагань; багато років поспіль очолював Республіканський табір юних туристів, що працював на перевалі Уклін). Я завжди залюбки бував у лісі, бігав там кроси, збирав гриби, ягоди, то ж не відчував себе новачком і пропозицію стартувати в змаганнях з орієнтування прийняв зразу. Щоб перемагати в будь-якому спорті, треба насамперед опановувати його техніку і тактику. У нас же не було ніяких підручників і посібників – їх тоді ще просто не існувало. Доводилося самим розробляти методику тренувань. В ті роки ми користувалися звичайними, не деталізованими, топокартами, виданими ще "за чехів". На змаганнях я сповна використовував свою перевагу у біговій підготовці: швидко вибігав в район розташування КП і, навіть якщо втрачав якийсь час на його пошук, завжди міг відігратися. Вже у вересні 1962 року у складі команди мукачівського промкомбінату я зайняв перше місце у фінальних змаганнях обласного зльоту туристів, що проходили у Невицькому під замком, а у 1963 році переміг на першому в історії Закарпаття особистому чемпіонаті.  

З 1963 до 1972 року Войтех Бігарі працював спортінструктором на мукачівському заводі “Будкераміка”.

У травні 1963 року у місті Канів, що на Черкащині, пройшли Перші Всеукраїнські змагання з орієнту­вання. Проводила їх Українська республіканська рада з туризму та екскурсій. Команди всіх областей України були укомплектовані відомими в той час туристами. До чоловічої збірної Закарпаття, яку очолив ужгородець Олександр Сарваш,  увійшли (на фото зліва направо): лікар мукачівської дитячої поліклініки Ласло Кевер, інструктор мукачівської турбази Ладислав Качур, Адальберт Бігарі, секретар обкому ЛКСМУ Павло Ігнатоля (уродженець села Лавки, випускник мукачівської СШ № 2). До жіночої частини закарпатської збірної увійшли представниці Рахова (інструктор з лижного спорту), Виноградова, Хуста і ужгородка Бідяк (імена жінок поки що встановити не вдалося).

-          Як виявилося, шансів на пристойний виступ в нас не було жодних. Змагання були індивідуальними – кожен із спортсменів стартував на трасу самостійно, а у нас – один компас на всіх!  Та й, чесно кажучи, працювати з ним ми не вміли. Вдома, на Закарпатті, ми звикли орієнтуватися по великим формам рельєфу: вздовж ярка – на сідловину, траверсом обійти гору, піднятися до верхів'я лощовини… В горах, якщо є клепка в голові, все, на мій погляд, просто. А в Каневі – рівнина! На старті мені сунули в руки велику, викопийовку-синьку з топографічної карти, без рельєфу, тільки з обрисами ярів, основними дорогами та галявинами, яка дуже віддалено відповідала місцевості де змагалися – і біжи! Без компасу там нічого було й робити. Закінчилися ті змагання для нас безславно.

Загальнокомандну перемогу одержала команда Одеси, друге місце зайняла збірна Києва, третє – команда Харкова. В особистій першості першими чемпіонами України стали одеситка Елаїда Степаненко і В'ячеслав Смирнов з Києва, а у командному виді - нічному орієнтуванні (цей вид у наступні роки не проводився) перемогла збірна Дніпра, яку очолював Едуард Клецко.

Треба сказати, що через багато років мені до рук потрапили мемуари одного з учасників київської команди, який, згадуючи про Канівські старти, написав буквально таке: - "Поняття щодо чесної спортивної боротьби в нашому середовищі тоді були своєрідними. В суддівській колегії, природно, було чимало киян – наших друзів. Капітан команди Смирнов зібрав нас, звідкись витягнув карту з завтрашньою дистанцією і ми, всією командою, намагаючись не привертати уваги, "городами" вийшли на місцевість. Смирнов провів нас по дистанції, показав місця всіх КП, що, враховуючи якість тодішніх картосхем, стало нам в пригоді наступного дня. Смирнов виграв змагання, а я, сам того не очікуючи, зайняв 4-е місце.

У наступному номері програми, нічному орієнтуванні, на дистанцію нас не виводили, карту попередньо не дали і команда міста Києва успішно зійшла з дистанції, проблукавши в Канівських лісах до ранку. Треба відзначити, що нічні дистанції в той час залишали неабияке враження – на КП стояли намети, горіли вогнища, було по 2-3 судді. Незважаючи на це, наша команда зазнала повне фіаско" (з книги "40 років по КП").

Легкоатлетична збірна Закарпаття на змаганнях у словацькому місті Кошице, 1964 р. Другий праворуч Войтех Бігарі.  

У другій половині 60-х років Адальберт Бігарі був беззаперечним лідером орієнтування на Закарпатті. В його архіві збереглися численні нагороди за перемоги на бігових та лижних дистанціях в обласних і міських зльотах туристів, що проходили у Воловці, Мукачеві, Синяку… Цікавими, в історичному плані, є назви тих змагань. Так, наприклад, у 1967 році він зайняв перше місце у змаганнях з орієнтування на місцевості на обласному фінальному зльоті туристів – переможців походів по місцях революційної, бойової та трудової слави Радянського народу, присвяченого 50-річчю Великого Жовтня. Ось так.

Того ж 1967 року, гостюючи за кордоном у родичів, Войтех Бігарі вперше в житті стартував на змаганнях, де використовувалася спеціально створена для спортивного орієнтування кольорова (!) спорткарта – командному чемпіонаті Угорщини (Országos Tajékozodási Csapatbajnokság). У Совєтському Союзі подібні карти з'явилися лише через 10 років. 

У липні 1968-го Бігарі виборов срібну медаль на першості Львівської залізниці, що проходило у Славському, того ж року став ще й першим чемпіоном Закарпаття з водного туризму.

Вдруге на Всеукраїнські змагання з орієнтування Адальберт Бігарі попав у 1968 році. На фото нижче зображена збірна команда Закарпаття, що виступала тоді в Новомосковську (Дніпропетровська область): ужгородець Василь Фейка, Войтех Бігарі, мукачівець Василь Колобішка (учень СШ № 3), Василь Вукстич (Ужгород, нині  кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту електронної фізики Національної академії наук) та рахівчанин Василь Рибар, сидять – у центрі Катерина Лученець з мукачівського заводу ЗКЛ та Марія Лендєл і Марія Буряс (обидві робітниці Іршавської ткацької фабрики).

о

Колаж з карт чемпіонату України 1968 року (автор Василь Бортник (з інтернету)

З 1966 року Бейло-бачі, як його називали учні, за сумісництвом працював керівником туристичного гуртка у мукачівському Будинку піонерів (до 1984 року). Вже у 1966-67 роках вихованці Альберта-Войтеха Бігарі впевнено перемогли в обласних туристичних змаганнях школярів, які проходили на перевалі Уклин. Кістяк тієї команди склали (фото 4, сидять зліва направо) Василь Мешко (СШ-інтернат), Любов Янікова (СШ № 20), Василь Колобішка, Микола Гаваші, Юлія Петрушевич (всі з СШ № 3); стоять – Королович, Діана Телінгер, Юлій Доктор, Георгій Фадьош, Ангела Габел (всі з СШ № 3), Василь (СШ-інтернат), учень з СШ № 1, Томаш Петровай, Юдіта Бан, Ольга Криштофорі, Гізела Лендел (всі з СШ № 3).

о

Серпень 1971 року, Житомир, відкриття VII Республіканських змагань з орієнтування (так тоді називалися головні змагання року в Україні). На фото збірні Івано-Франківської, Запорізької, Закарпатської (в білому), Житомирської та Дніпропетровської областей. З закарпатців можна впізнати Костянтина Саса, Наталію Тарахонич, Любов Голубку, Василя Юна та Войтеха Бігарі, серед дніпровців – Геннадія Кривоногова та Федора Татарінова.

 З 1972 року і до виходу на пенсію Войтех Карлович працював спортінструктором на заводі комплектних лабораторій.

-          Озираючись в минуле, я знов і знов згадую всі ті змагання, походи, суперників та своїх учнів. Спортивне орієнтування завжди дарувало нам відчуття чогось нового, незвичайного, захоплюючого! Жодного повтору, незнайома місцевість, нові траси, нестандартні ситуації, високі швидкості і море адреналіну! Це захоплюючий спорт і чудова форма відпочинку. Ним можуть займатися люди різного віку, з різною фізичною підготовкою, воно розвиває і м'язи, і мозок, викликає стан життєрадісності – рекламує улюблений вид спорту нестаріючий ветеран.

 -          Приємно, що вже тривалий час мукачівські спортсмени-орієнтувальники є одними з найкращих в країні. Вихованці створеного в 1980 році клубу "Товариш" неодноразово перемагали на всеукраїнських та міжнародних змаганнях найвищого рівня, з честю представляли країну у складі національної збірної команди, тож, сподіваюся, вони ще візьмуть мене до команди? Адже у вересні цього року на Закарпатті проходитимуть міжнародні змагання, присвячені 50-річчю з часу проведення перших Всесоюзних змагань, я вже знайшов компас і "відкопав" на горищі свої перевірені шиповки – готуватимусь до зустрічі зі старими друзями-суперниками!  

(З Войтехом Бігарі розмовляв Олександр Цепурдей )