Володимир Іванович Лановий – капітан далекого плавання з Хмільниччини

Мій брат Володимир Іванович Лановий народився у 1928 році у місті Щегловськ Кузнецького округу Сибірського краю (нині місто Кемерово) в родині молодих українських науковців, що були відправлені до Сибіру для реалізації проекту, щодо використання багатств Кузнецького вугільного басейну – побудови Автономної індустріальної колонії Кузбасу (АІК).

Рано залишився без батьків: у 1931 році померла мати Ніна Ланова (Антонова, 1909-1931), за три роки не стало і батька – Івана Степановича Ланового (1904-1934). 

 

Володимир Лановий (праворуч) з бабцею Яриною Феофілівною Лановою (Совінською)

До Другої світової війни жив на батьківщині батька у селі Малий Митник, у своїх дідуся та бабці Степана Йосифовича Ланового (1870-1940, працював вчителем Маломитницької школи) та Ярини (Раїни, Ірини) Феофілівни Ланової (Совінської, 1884-1970 - двоюрідна сестра мого дідуся Шевченка Дмитра Михайловича). Після закінчення війни виховувався в родині тітки – Надії Степанівни Ланової (1907-1966), що вчителювала у Луцьку. Канікули часто проводив у Володимирі-Волинському в родині татового брата Григорія Степановича Ланового.

У 1948 році прийшов матросом в оселедцевий флот. Спочатку працював у приймально-транспортній конторі міста Мурманська.

Після закінчення у 1950 році Мурманської морехідної школи – боцман, третій помічник капітану в управління «Мурмансельдь» (Мурманоселедець).

У 1950-1951 роках курсант навчально-курсового комбінату (УКК) штурманів малого плавання, по закінченні – другий старший помічник капітана управління «Мурмансельдь», капітан середнього риболовецького траулера СРТ-435 управління «Мурмансельдь».

У 1954 році, заочно закінчивши ШУКС (школу удосконалення командного складу), став капітаном опорно-показового середнього риболовецького траулера СРТ-4229.

У 1955-1956 роках – курсант ШУКС Головмурманрибпрому, отримав диплом штурмана далекого плавання.

У 1956 – капітан СРТ-441 управління «Мурмансельдь».

У 1962 році очолював екіпаж опорно-показового СРТ-4229. Був заступником начальника оселедцевої експедиції управління «Мурмансельдь». За значні успіхи в промислі нагороджений орденом Леніна (1963). Як кращий капітан по флоту, був призначений на промисловий риболовний траулер рефрижераторний типу «Океан», збудований у Німеччині (екіпаж 28 чол., район плавання – необмежений).

У 1964 році – капітан СРТ-707.

Капітан-наставник «Мурмансельді» з 1965, тоді ж обраний депутатом Мурманської міської ради.

Заступник секретаря парткому «Мурмансельді» В.Горячев так відгукувався про Володимира Ланового: «Моряки завжди згадують його добрим словом. Вмів він знайти ключ до сердець людей, вмів підвищити в них почуття відповідальності за доручену справу. Він постійно вчився у промисловиків сам і іншим допомагав опановувати морську професію». 

Середина 60-х. Володимир Іванович Лановий з родиною в Ужгороді (на нинішній площі Жупанатській): ліворуч Юлія Марківна Шевченко, Ольга і Людмила Ланові, Лідія Сергіївна Ланова, Дмитро Михайлович Шевченко, Володимир Іванович Лановий, Павло Шевченко.

Після створення прийомо-транспортного флоту перейшов в «Севрыбхолодфлот» (Північрибхолодфлот, СРХФ) – потужну організацію, в розпорядженні якої були транспортні, рефрижераторні судна, плавбази і танкери (більше 80 плавзасобів). Головними завданнями СРХФ була доставка у віддалені райони промислу палива, води, тари; прийом уловів від рибалок у морі, переробка їх і доставка в порт.

У 1967 Володимир Лановий очолив екіпаж плавбази «Северодвинськ». Побудована в 1959 році на польській верфі ''Stocznia Gdanska im. Lenina'' плавбаза була великим судном, водотоннажністю 17140 тонн, призначена для приймання та обробки риби з промислових судів; це справжнє плавуче містечко на воді, довжиною 155 метрів і шириною 20 метрів. Екіпаж чисельністю 260 чоловік. Тут було безліч служб життєзабезпечення та управління.

"Командний склад плавбази становив близько 40 відсотків – це кадрові мореплавці, що роками борознять простори морів і океанів, серед інших – матроси і рибообробники, народ тимчасовий, здебільшого набраний на один рейс. Серед них траплялися романтики, що начиталися піратських романів, були й серйозні чоловіки, готові до важкої роботи за хорошу зарплату, але основна маса – бичі, портова п'янь, покидьки суспільства. Є на таких суднах і жінки, в основному це допоміжний персонал: буфетниці, кастелянші, прибиральниці, була і своя медсанчастина".

Фото з газети «Рыбный Мурман»

Рибацька газета писала про нього: "Є такі люди, про яких в народі кажуть: працьовитий, скромний і великої душі людина. Саме таким знають багато промисловиків оселедцевого флоту В. І. Ланового".

Візит до Мурманську Леоніда Брежнєва (генерального секретаря ЦК КПРС, що займав вищий керівний пост в радянській державній ієрархії) влітку 1967-го багатьом запам'ятався хорошим настроєм генсека. І хоча поїздка була нетривалою – з 31 травня до 3 червня, про неї досі розповідають у найдрібніших деталях. Сім'ю мурманчан Ланових, наприклад, генсек відвідав, як тоді говорили, "особисто". 

"Брежнєв з Косигіним (керівник тодішнього уряду СРСР) в Мурманську цікавилися роботою рибної промисловості, відвідали, зокрема, рибний порт, біля причалу якого стояв виробничий рефрижератор, капітаном якого в той час був мій дід, Лановий Володимир Іванович – передовик виробництва, нагороджений орденом Леніна, – ділиться переказом з сімейного архіву Олексій Лановий, – Після розмови про виробничі справи генсек висловив побажання подивитися на, так би мовити, побутові умови мурманських моряків. Так високі гості опинилися в нашій квартирі на вулиці Леніна, 53. Це був буквально хвилинний візит, про який у нашій сім'ї згадують вже більше чотирьох десятків років" (газета «Вечерний Мурманск» 8.08.2009.

 

Але не тільки рибним промислом займалися радянські рибалки. Двоюрідна сестра прославленого капітана Галина Миколаївна Мечник (Оніщук), яка і зараз проживає на Хмельниччині, згадує, що приїжджаючи під час відпустки до Малого Митника, Володимир Іванович розповідав і про інший бік своєї професії. 

Ось як про це написано у книзі американця Д.Вінклера «Холодна війна. Протистояння США і СРСР в океані»: - "Багато радянських траулерів, що входили до складу океанського рибальського флоту, у дійсності були судами електронної розвідки. Абревіатура "Елінт" (ELINT) у застосуванні до морських суден означає "електронна розвідка, розвідка за допомогою електронної апаратури" ("Елінт" - розвідувальний корабель, обладнаний електронною апаратурою). Країнами прорадянського Варшавського Договору і НАТО кораблі електронної розвідки використовувалися на всіх морях Світового океану. Вони були оснащені різним устаткуванням для виконання розвідувальних завдань. Крім радіоконтролю, вони контролювали радіотелеграфні та телефонні повідомлення. З радіолокаційного пеленгування за методом тріангуляції кораблі "Елінт" визначали місцезнаходження прослуховуваних чужих передавачів. Всі дані розшифровувалися і аналізувалися, а криптографи на основі цих матеріалів визначали структуру збройних сил противника, їх дислокацію, боєздатність, чисельність, шляхи передачі наказів. Кораблі "Елінт" фіксували кожен чужий радіолокаційний сигнал, визначали частоти, проміжність імпульсів і характеристики його радіохвиль. За допомогою бортових гідрофонів реєструвалися всі підводні судна в радіусі 150 морських миль. Радянські кораблі також супроводжували всі маневри НАТО".

У 1970 році Володимир Лановий був призначений капітаном-директором плавбази «Маточкин Шар», побудованої у 1964 в Гданську. Екіпаж плавбази під його керівництвом видавав за рейс до 10 тисяч тонн рибопродуктів, що було рекордом для суден цього типу.

У грудні 1971 року перевівся на Камчатку в Управління тралового риболовецького флоту (УТРФ).

Спочатку, у 1972 році, був дублером капітан-директора плавбази «50 лет Октября», з 1973 року очолив її. Ця плавбаза (збудована у1968 р.) – найбільш сучасне на той час рибообробне судно. Вона відрізнялася від попередників більш широким асортиментом продукції, що випускалася, виробляючи пресерви, морожену і солону рибу, кормове борошно і технічний жир. На ній застосовувалися більш досконалі механізми і економічні дизельні енергетичні установки. При водотоннажності 19350 тонн вона мала довжину 164, ширину 21,3 і осадку 8,1 метри. Екіпаж налічував 254 людини.

З 1975 року був капітан-директором плавбази «Комсомольськ-на-Амурі».

1979 року в Охото-морській експедиції в рейсі плавбази «Комсомольськ-на-Амурі» у В.І.Ланового стався інсульт. Командування прийняв старший помічник капітана Ю.А.Геслі.

Після одужання у 1980 році Лановий перейшов на службу капітаном морського рибного порту Петропавловськ-Камчатський.

Володимир Лановий був одружений двічі. З першою дружиною Лідією Сергіївною виховували доньок Людмилу та Ольгу, з другою – Галиною Михайлівною – сина Володимира.

Помер у 1986 році, похований у Києві.

"Морський" шлях вибрали і двоюрідні брати Володимира Ланового: Леонід Григорович Лановий (1934 р.н.), який працював на Камчатці начальником радіостанції на судах закордонного плавання, та Микола Мефодійович Стукан (1944 р.н.), який був тралмайстром на судах «Мурмансельді». Син Леоніда Григоровича Ланового Леонід, випускник Волгоградського державного технічного університету, зараз є заступником генерального конструктора ЦБК «Титан» (провідного підприємства з розробки та виробництва озброєння для Сухопутних військ, Військово-морського флоту, військ ППО, військ стратегічного призначення РФ).

Джерела: тижневик «Рыбный Мурман», № 109 1962, № 29 1964, № 31 1965, №№ 75, 144 1967, №№ 101, 127 1969, № 12 1970 рок, Энциклопедия Кольского края, 1998, Альманах промысловых капитанов Камчатского края, 2013